Оприявлення невидимого

Я запитав у Лесі, а їй років двадцять, чи знає вона, хто такий Тарапунька. Аякже, відповіла Леся, я його в дитинстві бачила по телевізору! Я зробив нескладний підрахунок: Леся молодша за мене років на двадцять п'ять. Я теж бачив Тарапуньку по телевізору — мабуть, це було якраз у пору Лесиного дитинства, не раніше, бо раніше у нашому селі не було жодного телевізора. Отже, ми з нею одночасно вперше побачили Тарапуньку, маленька Леся і великий я. Радіти б такому приємному збігові обставин — але щось якраз і не збігалося. Ох Боже ж ти мій! Ось що не збігається — насправді я вперше побачив Тарапуньку набагато раніше, ще до телевізорів. Тобто звичайно, я міг його лише чути по радіо — але ген пізніше, коли з'явилися телевізори, виявилось, що Штепсель з Тарапунькою ну нічим не відрізняються від тих, якими ми їх собі уявляли! Тобто, ми їх бачили — чуючи. Цей феномен, мабуть, важко сьогодні збагнути. Але то був час героїв радіоефіру, а не телеекрана. І Юрій Тимошенко (естрадний псевдонім — Тарапунька, є така річечка на Полтавщині, звідки він родом) — оцей Тимошенко був одним з тих унікальних героїв. Як-от диктор Левітан («Р-работают все р-радиостанции Советского Союза... — ой, мамо моя!) або як знаменитий футбольний коментатор Озеров — таких тепер не буде вже, вони просто неможливі! Так ось, Тарапунька був із майстрів оприявлення невидимого...

Що розповідати зараз про їхню з Штепселем всенародно-всесоюзну популярність. Це — зайве. Це навіть не «кролики» (теж двомовна пара), і вже точно не Вєрка Сердючка, двомовна сама собою. Хочеться — трохи про інше. У тій парі (Штепсель-Тарапунька) Тимошенко був україномовним простачком, а Березін — російськомовним резонером. Але ж то була немислима, здається, для тих часів річ — російськомовний «старший брат» був малесеньким, а україномовний «менший брат» — здоровим козарлюгою! Як же так? Не витанцьовується ідеологічно. Чому цього ніхто не помічав. Я запитав про це в народного артиста Миколи Мерзлікіна — він знав обох, працював з ними в концертах. Микола Іванович сказав: «Знаєте, у Тимошенка був такий могутній талант, що цього нюансу просто ніхто не помічав. Талант Тимошенка, мабуть, впливав на хід чиновницьких думок — як ото впливає глушилка на радіопередавач! Ось що впадало в очі: він був комік, але коли заходив до високих кабінетів — ніколи не позував перед начальством, навпаки, начальство позувало перед ним! Артист — потужний, найширшого діапазону. Мені здається, його автори записували текст услід за ним, а не він заучував за ними. Така собі українська комедія дельарте... Це була особлива естрада — вишукана, смачна, точна, дотепна, несподівана. Він, мабуть, почував свій талант, і це давало йому духовну незалежність найвищого гатунку...»

Що тут додаси? Я ж його ніколи не бачив! Але я його бачив — бо я його чув.