Падіння «Темної вежі»

«Темна вежа» — цикл із восьми романів американського письменника, «короля жахів» Стівена Кінга, написаний у поєднанні жанрів фентезі, антиутопічної фантастики і вестерну. Протагоніст серії —стрілець Роланд Діскейн. «Темна вежа» створена за мотивами поем британських поетів Роберта Браунінга «Чайльд-Роланд дійшов до Темної вежі» (1855) і Томаса Стернза Еліота «Безплідна земля» (1922). Прообразом Роланда послужив безіменний герой кінематографічної «Доларової трилогії» Серджо Леоне, зіграний Клінтом Іствудом.

Роланд — останній представник лицарського ордену стрільців, фундатором якого є міфічний король Артур. Спочатку поодинці, а потім з групою вірних друзів він мандрує постапокаліптичним світом, що нагадує Америку старого Заходу, в якій, однак, присутня магія. Пригоди Роланда і його супутників розгортаються в паралельних реальностях, у тому числі в Нью-Йорку наприкінці XX століття. Роланд впевнений, що коли дійде до центру Всесвіту — Темної вежі, то зможе піднятися на її верхній рівень, щоб побачити, хто керує всім сущим і, можливо, відновити світовий порядок.

Загалом, The Dark Tower — це постмодерністське фентезі, чарівна казка епохи комп’ютерів. Кінг несуперечливо поєднує чари і науку, демонів та роботів, заклинання й револьвери, упирів і телепатію. Здавалося б — вдячний матеріал для великого кінопроекту. Проте розмови про екранізацію тривали добрих десять років. Як тільки проект вступав у стадію серйозного обговорення, від нього відмовлялися то режисер, то чергова студія. Нарешті, за справу взялася компанія Columbia Pictures, а вибір зупинився на данцеві Ніколаї Арселі, котрий здобув 2013 року «Срібного ведмедя» Берлінського фестивалю за костюмовану драму «Королівський роман». Стрільця зіграв афроамериканець Ідріс Ельба.

Продюсери вирішили не ризикувати й одразу використали лінії з двох перших книжок циклу. Екранна Людина-в-чорному, заклятий ворог Стрільця, — це не спритний лукавий трикстер, як у Кінга, а могутній маг, що його зіграв Меттью Макконахі, і з’являється він у перших же кадрах. Події фільму починаються зі сновидінь майбутнього партнера Роланда по пригодах, нью-йоркського підлітка на ім’я Джейк — він бачить Роланда, Волтера, Вежу і впевнений в їхній реальності. В дію швидко включаються потойбічні лиходії, Джейка викидає у світ Стрільця.

Кінг завжди був винахідливим у двох речах: гострих сюжетних поворотах і різноманітних кошмарах. Режисери найкращих екранізацій саме це й передавали — атмосферу наростаючого безумства й жаху («Сяйво», 1979) чи карколомну інтригу («Втеча із Шоушенку», 1994). Невдача Арселя, мабуть, у тому, що він рівним чином непереконливо намагався і нагнітати атмосферу, і закрутити сюжет. Вийшла стандартна пригодницька картина — одна з багатьох. Стрілянина, бійки, спецефекти різного рівня переконливості тут є, проте епізоди глобальних катаклізмів чи декорації іншого світу виглядають як несвіжі цитати з кінокоміксів студії «Марвел», а ті ж Волтер і Роланд зіграні стандартно й нехитро. Перший — балакучий цинічний убивця — образ антагоніста, що, чесно кажучи, добряче надокучив, і всієї акторської чарівності Макконахі бракує, аби це змінити. Другий — небагатослівний і вічно насуплений вояка, котрий відкриває рот лише для того, щоб видати якусь патетичну сентенцію. Вони створені, щоб воювати один з одним, але стежити за ними нецікаво.

Яскравих чудовиськ і гострих колізій «Темної вежі» вистачило б на тривалий серіал або на кілька повнометражних фільмів. Але, щоб це справді дивилися, продюсерам варто негайно поміняти стратегію. Їхні глядачі розумніші й доросліші, аніж їм здається.