Пісні біля моря

З 15 по 19 вересня Ялта приймала у себе 19 учасників VIII Міжнародного конкурсу молодих виконавців популярної сучасної естрадної пісні «Ялта-2004» з України, Німеччини, Узбекистану, Молдови, Болгарії та Білорусі. Багато хто з них дізнався про конкурс, який проходив у рамках IX Міжнародного телевізійного фестивалю «Море друзів», з інтернету або безпосередньо від самих членів журі та колишніх учасників. З року в рік привозить молодих болгарських виконавців на конкурс як до Ялти, так і до Чернівців один із членів журі і постійний представник FIDOF (Міжнародної федерації організації фестивалів) у Болгарії маестро Паскал. На цей фестиваль він привіз лише одну виконавицю — Радостіну Колєву. Хоча зізнається, що до України збиралося їхати не менше п’яти чоловік. Перешкодою для них стало фінансове становище: гроші на візи, проживання, аранжування... Взагалі бажаючих приїхати на конкурс до України було багато. «Але, — говорить Паскал, — я не хочу возити просто екскурсантів. Адже українська музична школа — дуже сильна. І якщо я запрошую виконавців, то впевнений, що вони достойно покажуть болгарську школу».

Свою студентку Діану Зіятдінову привіз цього року і народний артист Республіки Узбекистан Мансур Ташматов. Про підготовку своєї підопічної пан Ташматов розповів кореспондентові «Дня»: «Діана вже два роки є солісткою джаз-оркестру Узбекистану, і музична спрямованість у неї — джазова. Захопилася популярною музикою і почала співати узбецькі естрадні пісні вона недавно. Тому ми не готували узбецьких пісень. Проте вирішили передати національний колорит в аранжуванні, задумка якого з’явилася у прекрасного аранжувальника Шухрата Закірова. Тому пісню «Край, мій рідний край» на слова та музику Миколи Мозгового ми зробили у східному варіанті. Таке поєднання, на мій погляд, створює хороший настрій». А деякі з конкурсантів побували в Україні взагалі вперше. І для них цей конкурс, як вони самі говорять, став ще й шансом познайомитися з українською культурою та географією. Наприклад, Діану Зіятдінову вразила погода: чудове море, сонце і чисте повітря. А Марина Філіппова, яка приїхала з Білорусі, про нашу країну сказала просто: «Україна — дуже приємна країна».

СПІВАТИ УКРАЇНСЬКОЮ — ОДНЕ ЗАДОВОЛЕННЯ

Конкурс проходив у три тури. І, як говорить Мансур Ташматов, хоч це важко, але в цьому його специфіка. У першому турі учасники повинні були виконати одну пісню українською мовою як обов’язковий твір. Хоч одного з членів журі — Мансура Ташматова — дещо здивувало те, що це був конкурс не українських пісень, а конкурс пісень українською мовою. «Я навіть не знав, як реагувати і оцінювати, коли, наприклад, співали пісні з репертуару американських виконавців українською мовою, — говорить Ташматов. Але головне, напевно, те, що всі конкурсанти — як українці, так і іноземці — добре підготувалися і гідно справилися з цим завданням. «Узбекистан — багатонаціональна республіка, і у нас проживає дуже багато українців, — говорить про особливості освоєння українських пісень Мансур Ташматов. — Ми часто звертаємося до людей з української діаспори. Крім того, в Узбекистані є Республіканський інтернаціональний центр, у якому розташований і Культурний центр України. У цьому центрі працюють представники української нації і досить відомі співаки та співачки, які допомагають нам із текстами та нотами». За словами конкурсантки з Білорусі Марини Філіппової, у них у країні теж живе багато людей, які приїхали з України і займаються перекладами текстів з білоруської мови українською і навпаки. До того ж, українські артисти також дуже багато допомагають молодим зарубіжним колегам. Пісню українською мовою болгарці Радостіні Колєвій для виконання на конкурсі надав народний артист України Віктор Шпортько. Оскільки, як говорить Паскал, у Болгарії вже давно не виступали українські виконавці, і українські пісні там не дуже відомі. Шкода також, говорить Паскал, що в Болгарії немає українського центру, подібного Російському культурному центру. Тому що, додав узбек Шерзод Давронов, українську мову вивчати легко, а співати нею — одне задоволення.

УСІ ЧЕКАЛИ «ВИВЕРЖЕННЯ ВУЛКАНА»

У другому турі учасникам, яких із 19 залишилося 12, було надано можливість ширше розкрити свої можливості. Кожен iз них виконував по два твори, не повторюючи пісень, виконаних у першому турі. «Мені дуже сподобалося виконання білоруски Марини Філіппової», — говорить Мансур Ташматов. — Я, як вокаліст, відчував, що вона добре володіє своїм голосом і отримує задоволення від того, що співає. Крім того, у неї були хороші аранжування. Дуже сподобався і підхід киянки Владлени Ісаєнко. Вона виділялася з загального середовища своєю оригінальністю — як у костюмі, так і в репертуарі». На думку журі, молоді виконавці часто, щоб показати весь діапазон свого голосу, обирали складні пісні. І коли вони починали співати, то більше надривалися і кричали, ніж співали. Хоч, як говорить Паскал, виконання пісні повинно рухатися по синусоїдi, створюючи гармонію між словами та дійством. «Звичайно, у цьому віці конкурсанти не можуть співати як Паваротті. Але є пісні, де справді треба кричати і співати подібно виверженню вулкана», — розповідає Паскал. До того ж, на його думку, всім треба було добре подумати над своїм репертуаром: «Є пісні для конкурсів, шоу, естради... Тому треба було обирати ті, які можуть розкрити перед слухачами можливості виконавця. Треба думати, чи готовий ти заспівати це! Чи зможеш. Адже одна справа — хотіти, а інша — могти».

ЧИСТЕ ДИХАННЯ

Третій тур, де конкурсанти виконували дві пісні на свій вибір, напевно, був для них найважчим. За звання бути кращим боролися 10 чоловік. «Для них це була своєрідна школа. Тому що передусім співак самому собі повинен довести, що він гідний досягати певних висот. Молоді виконавці також мали можливість обмінятися досвідом і відкрити для себе новий бік свого творчого життя», — розповідає Мансур Ташматов після закінчення третього туру. І хто достойно пройшов цю школу, той і став переможцем. Гран-прі дістався чарівній українці Наталії Валевській, перше місце — молдаванці Ользі Варвус, друге місце розділили між собою болгарка Радостіна Колєва та узбечка Діана Зіятдінова, третє дісталося білорусці Марині Філіпповій. А звання дипломантів удостоїлися Юлія Кісенко, Денис Татаров, Наталя Пугачова, шоу-група «Джет» із України та Шерзод Давронов з Узбекистану. «Бути лауреатом такого конкурсу — це незабутнє відчуття», — поділилася своїми емоціями після церемонії нагородження узбечка Діана Зіятдінова. — Я в захопленні від голосів конкурсантів. Усі по-своєму добре співають. І дивлячись на них, я розумію, що треба ще більше працювати над собою і займатися вокалом». Оцінюючи в цьому турі конкурсантів, Мансур Ташматов відзначив, що всім треба вчитися чистому диханню. «Не треба вигадувати велосипед, треба просто більше займатися практичним академічним вокалом, — говорить Ташматов. — Обираючи пісню, треба думати про свої можливості. Крім того, важливо вигiдно «подати» себе на сцені. Бо коли на сцену виходить співак і «одягає» сумну маску, співає з тугою та мукою, то це мучить і слухача. Практично всі пісні, які прозвучали тут, були драматичного характеру. Тому мені здається, що на конкурс не варто підбирати дуже складні для виконання пісні. Або хоча б чергувати: одну вибрати веселу і легку, а іншу — повну драматизму та смутку».

ДІВЧИНА, ЯКА ГАРНО СПІВАЄ

Після вручення гран-прі Наталiя Валевська не могла передати, що вона відчуває. Від такого творчого злету у неї просто не вистачало слів. Адже за сім років існування цього конкурсу гран-прі вручали лише двічі: Олександру Пономарьову у 1996 році та Ірині Шинкарук у 1998-му. А в 2004-му Наталiя впевнено йшла з туру в тур. Уже після другого туру всі конкурсанти називали її претендентом на перемогу. Організатори та журі конкурсу також відразу помітили професійне зростання молодої конкурсантки. «Валевська протягом усіх трьох днів була вищою за всіх як у музичному, так і в художньому виконанні», — ділиться враженнями Паскал.

Навіть сама історія її прориву нагадує чарівну казку. Жила собі в Хмельницькому дівчина з хорошим голосом. Співала в барі і користувалася у відвідувачів популярністю. Поки співак Андрій Клеменко не порадив їй спробувати записати першу фонограму. Підібрали пісні, позаймалися вокалом, зробили аранжування... І поїхали в 2003 році на конкурс «Мости дружби» до Кам’янця-Подільського, де Наташа зайняла перше місце. А потім — до Чернівців, на конкурс молодих виконавців сучасної естрадної пісні імені Володимира Івасюка, де їй дісталося лише друге місце. Однак у Ялті того року Наталiя не потрапила до числа претендентів на перемогу. Після цього в її житті було багато змін: змінилися судження, оцінки свого репертуару. Молода співачка почала наполегливо займатися і... готуватися до «Нової хвилі» в Юрмалі. З п’яти тисяч заявок до півфіналу, який проводився у Москві, дійшло 80 чоловік, серед яких була й дівчина з Хмельницького. Але з фінансових причин їй так і не вдалося потрапити на «Нову хвилю». Хоч цей конкурс не дає виконавиці спокою, і сьогодні вона збирається кинути всі свої сили на підготовку до конкурсів «Нова хвиля» в Юрмалі та «Слов’янський базар» у Вітебську. Вона вже думає над новим репертуаром. Навіть написано нову пісню під назвою «Я і ти». А ще сьогодні «на її рахунку» — премія газети міської ради «Проскурів» «Людина року» в номінації «Відкриття 2003 року», обласна премія «Подільський Оскар» та перемога у Ялті. «Попереду ще безліч не досягнутих вершин. Та й учитися треба все життя», — говорить Наташа. У своїх заняттях вона робить акцент на оперний спів, зокрема, на школу італійського співака Енріко Карузо.

СВЯТО ВЧОРАШНЬОГО ДНЯ

«День» також поцікавився враженнями від конкурсу у Михайла Чембержі, народного артиста України, ректора Київської дитячої академії мистецтв, який уперше був присутній на цьому конкурсі і був одним із членів журі:

— Талановита молодь прекрасно продемонструвала свої творчі дані. Я вперше присутній на цьому конкурсі, але пересвідчився, що саме тут дається жорстка професійна оцінка молодих виконавців. Дивлячись на них, я радів, тому що дедалі більше й більше переконувався: вони сьогодні не «без підгрунтя», у них є прекрасні можливості і серйозні школи. Хорошими були й аранжування пісень. Мені дуже хотілося подивитися, які перспективи у нашої молоді, яка приїздить сюди і шукає свій шлях. Виконавці порадували яскравими сценічними і поетичними образами, своєю індивідуальністю, натхненною музикою. Цікаво було оцінити різні школи різних країн. Мені дуже сподобалася пісня «Край, мій рідний край» у виконанні Діани Зіятдінової з Узбекистану. Вона наповнила цю пісню національним колоритом і цим розширила можливості української пісні, підняла її до світового значення. Це чудово. Може, це всього лише маленькі деталі, може, вони не універсальні, але навіть такі маленькі явища говорять про якісь надії. Але я б хотів, щоб ці молоді люди знали, що сьогоднішнє свято — це свято вчорашнього дня. Якщо вони завтра не будуть посилено працювати, то вони залишаться тільки в історії, але не в пам’яті.