Попелюшка з Богданівки

Побачивши роботи Катерини Білокур у Парижі, Пабло Пікассо вигукнув: «Вона геніальна! Якби ми мали таку художницю, то змусили би цілий світ заговорити про неї!»

Все життя Катерина Василівна прожила в селі Богданівка (Полтавської губернії). Вже будучи славнозвісною художницею, відповідаючи на запитання про умови творчості, зокрема про її майстерню, вона говорила: «Та яка там майстерня? Звичайна сільська хата. Хіба я художник? Я — Попелюшка. Поки вигребу попіл, натоплю піч, біля старої матері похожу, козу впораю, дров нарубаю... І скільки в голові моїй снується невиданих буйних картин! І так вони у мріях і залишаються...» Просила-молила тодішнє партійне начальство надати їй хоча би куточок у Києві, щоб малювати подалі від лихої невістки. Відповіддю було: «Хай сидить — де сидить».

І ось прийшло ХХІ ст., Катерини Василівни нема вже майже 54 роки, а картини її навічно прописалися у Києві, та не в якомусь там куточку, а у великій залі, біля дзвіниці Шеделя, в самому серці Києва. Дух витає, де хоче. Світлий образ художниці, повернутий до життя фільмом кінорежисера О.Самолевської «Катерина Білокур. Послання», побував у багатьох великих кінозалах Києва. А нещодавно у Музеї Т. Шевченка до дня народження геніальної художниці відбувся кіновечір вшанування пам’яті майстрині. Все своє життя Катерина Василівна плинула думками до Кобзаря. Можна сказати, що вона була на зв’язку з ним, перечитувала його вірші, цитувала їх, у вирішальну годину помчала до нього на Чернечу гору просити поради.

...Після закінчення стрічки глядачі довго не розходилися з Шевченківського музею. Відомий український поет і кінорежисер, лауреат престижних премій, майданівець Станіслав Чернілевський визначив фільм «Катерина Білокур. Послання» як одну з найвидатніших робіт українського кінематографа.

Постать Катерини Білокур повною мірою ще не поцінована сучасниками. Лесю Українку подарувало нам ХІХ століття, а Катерина Білокур — теж із провідників нашої нації, але вже ХХ століття.

На святі Катерини Білокур у Музеї Лесі Українки був аншлаг. До киян з’їхалися гості з області, Черкас, Богданівки, де завжди чекає на відвідувачів хата художниці. Приїхала у Київ і відома письменниця Катерина Мотрич, яка озвучувала у фільмі листи Катерини Білокур.

...Передмова славного сина України філософа Євгена Сверстюка до фільму «Катерина Білокур. Послання» була зроблена ним для представництва американської компанії UATV, LLC до демонстрації фільму в діаспорі. На обох вечорах у музеях звучав голос незабутнього Євгена Олександровича: «Цей фільм — дивовижна притча про незнищенність Божого дару і про незнищенність краси. І ще про те, що лиха іскра поле спалить і сама щезне. Філософію цього фільму можна узагальнити як — бог своє береже»...

Хотілося би, щоби у наші оселі прибував і оптимізм, і мир. Та дуже дорогою ціною дається нам здобування свободи, на яку ми чекаємо, як на світло після полярної ночі. Рани в країні — рани в душах!

Кінорежисер Ольга Самолевська говорить: «Були в мене великі сумніви щодо проведення свята художниці в той час, коли душа не на місці, а всі помисли — на палаючому сході роздертої України, там, де і люди, і птахи, і тварини божеволіють від безбожних «градів», від безкінечних вибухів, підсилених виттям автосигналізацій... Там, де пошматовано тисячі тіл і сподівань, там, де зіяє місячний пейзаж кривавого донецького аеропорту. Але ми мусимо стверджувати життя і заради нього вшановувати наших провідників. Українці ніколи ні на кого не нападали, ми можемо пишатися моральністю нашої нації. Ми не вважаємо геніями фюрерів — ми вклоняємося геніальним діячам культури. Нам є на кого спиратись у житті й є що захищати».