Пошуки, знахідки та експерименти

Через карантинні обмеження проєкт святкування 100-річчя Національного театру імені Івана Франка зазнав суттєвих змін. Довелося відкласти заплановані святковий вечір, фестивальний національних театрів, що обіцяв стати окрасою мистецького сезону у столиці, більшість прем’єр також отримали нові дати. Водночас театр продемонстрував похвальну відповідальність не лише перед своєю історією, але й перед майбутнім українського театрального мистецтва і встиг заповнити тематичну нішу новодруками, які зберігатимуть пам’ять про ювілейний сезон і будуть корисними для дослідників української сцени. Серед таких — книга доктора мистецтвознавства, професора Ганни Веселовської «Більше ніж театр». З умовних трьох періодів історії першої сцени — етапи Гната Юри, Сергія Данченка, Богдана Ступки — авторка зупинилася на одинадцяти роках, коли театр очолював Богдан Сильвестрович (2001—2012).

«Від романтика до прагматика» — так називається вступна частина, в якій читач отримує первинне пояснення факту появи актора Богдана Ступки на чолі франківців. «Як бувало й раніше, театральна спільнота... у небезпечні моменти життя згуртувалася, — зазначає авторка. — Колектив уподібнився єдиному монолітному тілу, яким хотіли його бачити Гнат Юра та Сергій Данченко, і назвав ім’я безальтернативного наступника — Богдана Ступки». Театр імені Франка у період 2001—2012 років засвідчив свою готовність бути активним і водночас виваженим, відкритим до нових викликів і творчо гостинним (понад тридцять режисерів з України та інших країн ставили тут свої вистави). Досліджуючи цей період новітньої історії франківців, Ганна Веселовська послуговується як власним досвідом театрального критика, так і враженнями колег: у книзі зібрані фрагменти з відгуків про вистави Валентини Заболотної, Олега Вергеліса, Алли Підлужної, Анни Липківської, Сергія Васильєва та інших. (Враховуючи, що нині професійні рецензії у ЗМІ з’являються значно рідше, можна лише потішитися за нинішніх та майбутніх студентів-театрознавців, які завдяки цій книзі принаймні матимуть уявлення про активну, системну і фахову театральну критику). 

Скрупульозно вивчаючи ці одинадцять років, Ганна Веселовська намагається приділити максимум уваги кожній прем’єрі, яких за цей час з’явилося понад вісімдесят. Життя деяких з них тривало один-два сезони і їх пам’ятають лише фахівці. Водночас деякі з вистав — «Кайдашева сім’я», «Самотня леді», «Грек Зорба», «Наталка Полтавка», «Назар Стодоля», «Перехресні стежки» та інші — досі присутні в афіші театру.

Для тих, хто був активним прихильником театру саме у цей період, чи не найзворушливішими моментами монографії є спогади про творчий вечір Богдана Ступки, який відбувся до 70-річчя актора 7 жовтня 2011 року, де легендарний актор сидів за ударною установкою, задаючи дійству потрібну йому динаміку. Розкішне ілюстрування книги, в якому використані архівні фото театру і деякі особисті світлини Богдана Ступки, допомагають відчути — чи пригадати — як  естетику того неймовірно теплого вечора, так і всіх цих одинадцяти років з життя театру-ювіляра.

«Особисте прагнення Богдана Ступки представляти на сцені історичний персон різних часів і народів — Царя Едіпа, Мефістофеля, Зігмунда Фройда, Льва Толстого, Івана Франка само по собі призвело до того, що київський театр імені Івана Франка, мов корабель, вийшов з рідної гавані й безстрашно прямував у світовий океан театральних образів та ідей, — підсумовує Ганна Веселовська. — І хоча від самого початку це плавання далекими світами не уявлялося безпечною прогулянкою, воно виявилося справжнім бурхливим випробуванням і для художнього керівника, і для франківців».