Повернення народного образа
Самобутній і маловідомий пласт української культури представляє глядачеві виставка народної ікони ХIХ століття, яка сьогодні відкривається в київському Музеї культурної спадщини.
Народною іконою як самобутнім мистецьким явищем можуть похвалитися Україна, Польща, Румунія, Чехія, Словаччина. Українська народна ікона, здавалося, з самого народження була приречена на зникнення: з нею усіляко боролася православна церква, отці якої не могли простити іконописцям-самоучкам неканонічності їхніх творів та поганських мотивів. Вона проіснувала не набагато більше ста років — від кінця XVIII до кінця Х I Х століття, коли її витіснила масова поліграфічна продукція. Богомази з народу не могли конкурувати з типографіями Києво-Печерської, Почаївської лаври й Одеси, які тисячами випускали яскраві листівки.
За радянських часів народна ікона теж не знайшла належного відображення у фольклористці, адже в народному мистецтві не мало бути жодного натяку на релігійність. На сучасному ринку антикваріату народна ікона цінується низько і не становить великого інтересу для українських салонів старовини. Вона мала б усі шанси поступово зникнути, загубившись у горищному мотлосі чи згорівши в селянських печах разом із дровами, якби не її здатність своєю дивовижною щирістю прихиляти серця людей. Виставка, відкрита в Музеї культурної спадщини і присвячена пам’яті видатного українського мистецтвознавця Платона Білецького, представляє частину зібрання київського колекціонера Володимира Беланжера.
Володимир Беланжер (Беляєв) народився в Києві 1938 року. Малим хлопцем мати забрала його до Німеччини. Володимиру Беланжеру випало жити також у Франції, Сполучених Штатах, працювати на Тайвані й у Гонконгу, де він розпочав колекціонувати предмети мистецтва, зокрема нецке й порцеляну. Невдовзі після здобуття Україною незалежності він повернувся на Батьківщину, де захопився збиранням народних образів. «Я не хочу, щоб вони розпорошилися», — говорить про своє дітище Володимир Беланжер, який зібрав вже понад 100 екземплярів народних ікон Київщини.
Його колекція відкриває несподіваний світ народної духовності. Тут і декілька зображень святого Євстиніана, образи якого не надто поширені в офіційному іконописі, адже він був покровителем немовлят, які вмерли нехрещеними. Тут і Спас із домальованим вже в ХХ столітті написом із Євангелія: «Прийдіть, трудящі!». І яскраві, великі, наче малюнки на селянській печі, барвисті диво-квіти довкола Божої Матері. І такі неканонічні, гостроносі й кирпаті, святі. В їхніх обличчях наче завмерло ХIХ століття, а очі змушують нас обіцяти їм і собі, що в столітті наступному ми нарешті віддамо належне нашому справжньому мистецтву.
