Правдиве мистецтво не знищиш!

У Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури до 25 лютого проходить виставка, присвячена 75-річчю від дня розстрілу видатного художника.

Іван Падалка був одним із найкращих учнів Михайла Бойчука, а в 1920-х ім’я Падалки було внесено до сотні найкращих художників Європи ХХ століття... Його роботи експонувалися на виставках у Голландії, Данії, Італії, Німеччині, Норвегії, Польщі, Швейцарії, Франції, Японії.

Про твори Івана Падалки та його соратників, виставлені в Парижі 1931 р., французький письменник Е. Дабі писав: «...Перед нами правдиве і просте мистецтво. Це мистецтво не прагне ні засліпити, ні обманути, ні навіть переконати. Воно щире в своїх почуттях, це могутнє мистецтво, що чарує молодістю та здоров’ям... Художники прагнуть показати... живі картини нового світу».

1934 р. розпочалися переслідування прогресивних діячів української культури. Іван Падалка, його вчитель Михайло Бойчук і друзі-бойчукісти були розстріляні 13 липня 1937 р. за вироком Військової колегії Верховного суду СРСР. На місці їхніх поховань та десятків тисяч знищених тоталітаризмом митців, письменників, поетів, науковців нині споруджено Меморіал пам’яті.

На виставці у знак пам’яті й 75-ї річниці від дня розстрілу видатного митця І. Падалки вперше виставлено оригінали уцілілих живописних і графічних творів із фондів Національного художнього музею України, копії з архівів ДМУОМ та окремих ілюстрованих художником книжок і журналів.

В оригінальній експозиції (за проектом професора Академії Лариси Скорик) перед глядачем постає образ митця, подвижника, патріота, котрий, незважаючи на драматизм долі, гідно виконав свою місію.

Крім творів Івана Падалки, монументальних розписів бойчукістів, на виставці можна побачити картини українських митців, які творчо і духовно сповідують заповіти школи монументального живопису Михайла Бойчука: Володимира Прядки, Олександра Івахненка, Олександра Мельника, Петра Гончара, Володимира Мельниченка.

В експозиції представлено також кілька ескізів Олександра Саєнка 1920—1921 рр., періоду спільного навчання з І. Падалкою в Українській академії мистецтв.

Проректор з наукової роботи НАОМА Остап Ковальчук особливо наголосив на непересічному значенні цього проекту, що відкриває трагічні сторінки епохи відродження першої треті ХХ століття, становлення школи монументального мистецтва Михайла Бойчука, славні імена, що закарбовані в історію розвитку українського мистецтва.

Куратор виставки, член гуманітарної ради при Президентові України, професор НАОМА Лариса Скорик зазначила, що це перша спроба повернути імена видатних вихованців монументальної школи живопису Михайла Бойчука. У залах представлено твори 24 художників, але їх було значно більше.

Марія Гнілоскуренко, праправнучка рідної сестри Івана Падалки, студентка НАОМА, розповіла:

— Я давно плекала ідею показати творчій молоді (у стінах Академії) монументальне мистецтво, українську графіку художників, які належали до школи Михайла Бойчука. Майже всі твори Івана Падалки втрачені, але деякі з них залишилися у фондах, родинних архівах, і ми маємо змогу показати їх не лише на світлинах.

Велика подяка за підтримку керівництву Академії та професору Ларисі Скорик за втілений в образах проект, усім, хто прийшов ушанувати пам’ять Івана Падалки.

— У художників-бойчукістів були «крила», вони любили Україну, вміли малювати... Хоч основні твори знищені, але те, що залишилося, дає уявлення про потужну мистецьку школу, — сказав художник Володимир Мельниченко.

— Іван Падалка навчався в Академії в 1917—1922 роках, достойно пройшов творчий шлях художника і педагога в Миргороді, Межигір’ї, зрештою, повернувся до Академії, став фундатором української графічної школи. На його долю випали трагічні сторінки історії українського народу, — зазначив Андрій Яланський, проректор з науково-педагогічної роботи НАОМА.

— Справу монументалізму не знищено, — впевнений Микола Стороженко, професор НАОМА. — Молоді митці бережуть пам’ять про наших титанів, які творили мистецтво — глибоко філософське, людяне, чисте, з любов’ю до народу, до культури. За що постраждали — за лінію, форму, пляму... Мистецтво мало вселюдський зміст, всенародний характер. Ішлося про національну форму, генетичним єством пишеться ця лінія, метафізичне розуміння форми, фізичне — розум. Це наша школа, ми живемо її ідеями, сповідуємо національну форму — форму площини. У 1990-х роках художники-монументалісти зібрали альбом творів бойчукістів і жили з ними увесь цей час. Із воскресінням ідей школи!

На відкритті виставки відбувся також показ фільму «Розстріляне відродження».