Прем‘єра через… 50 років!

Цей твір чекав на своє виконання на батьківщині композитора майже 50 років… Світова прем’єра Третьої симфонії Романа Придаткевича відбулася у 1961-у силами оркестру Мюррейського державного коледжу під управлінням Ричарда Форелла. Підзаголовок твору «West Kentucky» прямісінько вказує на розташування цього навчального закладу (в якому, до речі, Придаткевич з 1946 року працював професором музичного відділу) – захід штату Кентуккі. Симфонія, треба сказати, дуже непроста, тому або оркестр цього коледжу мав надзвичайно високий як для студентського оркестру рівень, або… тут припинимо свої припущення. Хочеться вірити, що композитор за життя почув симфонію у якісному виконанні.

            Третя симфонія Придаткевича – єдина, у тематиці якої нема задекларованого українського, підкреслено національного начала. Інші три мають підзаголовки «Незалежність України», «Тополя» (за мотивами поеми Тараса Шевченка) та «Про гетьмана Мазепу». Таке сусідство обумовлене біографією композитора.

            Роман Придаткевич народився 1 червня 1895 року в місті Живці під Краковом. На скрипці грав уже з чотирьох років, а у десять вступив до Музичного інституту імені Лисенка у Львові (закінчив у 1913 році). Теорію музики, між іншим, вивчав у львівських метрів – Філарета Колесси та Станіслава Людкевича. Потім було два роки навчання у Віденській музичній академії, служба в австрійській армії на італійському фронті, а у 1918-1919 – офіцером у складі Української Галицької армії. Паралельно він якимось дивом постійно виступав як скрипаль (починаючи з 1917 року), а далі – навчався у Берліні та працював завідувачем Музичного відділу в Інституті народної освіти і в Театральному інституті імені Тобілевича в Одесі (1920-1922 рр.).

            Схоже, підкреслено патріотична позиція так просто композитору не минулася: доля змусила його у 1923 році емігрувати до Сполучених Штатів Америки. Там він зробив прекрасну кар’єру, але до кінця життя продовжував вважати себе українцем і пропагувати українську музику. В його концертний репертуар нерідко потрапляли обробки традиційних пісень або ж п’єси інших українських композиторів. Його ж власні твори виконувалися справжніми легендами – Говардом Генсоном та Рочестерським симфонічним оркестром, Вальтером Пулом і Детройтським симфонічним оркестром, Вальтером Зюскіндом та Симфонічним оркестром Торонто. А у 1951-му Леопольд Стоковський, готуючись до виконання разом з Денверським симфонічним оркестром першої частини «З вершин і рівнин» Першої симфонії Придаткевича, писав: «Я переконаний, що ви здатні розвивати… як модерний стиль, так і старий – варварський. Маю надію, одного дня ми матимемо насолоду зустрітися, і ви розповісте мені всі ті вражаючі спогади про Україну».

Ось ця неймовірна енергія життя, музикознавчий розум, віртуозне володіння скрипкою, організаторські здібності та любов до України перетворили творчість Придаткевича на типовий для Америки «плавильний котел». Третя симфонія – прекрасна ілюстрація цього виразу. Написана вона під відчутним впливом симфонізму Ріхарда Штрауса та Аарона Копленда. Віртуозність партій помножується на багатошаровість партитури, де кожен прошарок має свою надзвичайно самостійну роль та яскравий аж до засліплення характер. В Україні так не писали ані до, ані, тим паче, після сталінських репресій та примусу творити «народну», а не «формалістичну» музику. Придаткевич – це не про народність, і не про аристократизм. Він – про любов до життя і насолоду геройськими вчинками. За великим рахунком, його Третя – далекий «привіт» іншій Третій – «Героїчній» симфонії Людвіга ван Бетховена. Але так, якби головним героєм був Мазепа, а режисером – Стівен Спілберг. Тут рішучість поєднується з казковістю, а драма – з танцем. Навіть у Другій, спокійній частині пастораль переривається бубном і пританцьовуванням, а найбільш драматична Третя частина ніби примушує суворих воїнів періодично підстрибувати у легковажному русі народного танцю.

Симфонію №3 Романа Придаткевича Львів почув завдяки допомозі його онука – всесвітньо відомого українсько-американського дириґента Теодора Кучара, який люб’язно надав львівським музикантам партитуру. Втім, цікава вона не лише львів’янам: це неповторний зразок оптимістичної симфонічної музики, якої в Україні так мало. Організатори концерту обіцяють, що невдовзі їхній запис з’явиться у вільному онлайн-доступі.