Про естрадний «формат»

Упродовж багатьох років Муза не полишає відомого поета. Вадима Дмитровича можна назвати хрещеним батьком багатьох виконавців і майстром естради, який знає секрет написання хітів. Нещодавно вийшли чотири диски з піснями на тексти Крищенка у виконанні популярних співаків і гуртів, а також два компакти поезій — їх читають відомі артисти, зокрема, Шевченківський лауреат Анатолій Пономаренко, диктор Українського радіо, протоієрей Української православної церкви Петро Бойко, актриса Львівського театру ім. М. Заньковецької Валентина Бондар-Мацялко.

Вадим Дмитрович народився в День гумору, 1 квітня. Тепер, крізь призму часу, можна стверджувати — такий символічний збіг виявився щасливим у його творчій долі... Писати вірші Крищенко почав ще в школі. Великий вплив на його становлення як поета-пісняра справив Андрій Малишко. У студентські часи (факультет журналістики Київського університету) Вадим відвідував літературну студію, якою керував Юрій Мушкетик, а старостою був Василь Симоненко. Саме Малишко першим прочитав поезії Крищенка і назвав їх «віршами-піснями».

Нині Вадим Дмитрович є автором понад 500 пісень!. «Хай щастить «, «Родина», «Молитва», «Білі нарциси», «Берег любові», «Кришталеві чаші», «Отчий край», «Я — України син», «Осінні яблука», «Одна — єдина», «Благословенна будь» та багато інших пісень широковідомі шанувальникам естради. Софія Ротару, Василь Зінкевич, Лілія Сандулеса, Оксана Білозір, Іво Бобул та інші українські співаки мають у репертуарі композиції на тексти Крищенка. Неперевершеними виконавцями пісень поета були незабутні Назарій Яремчук і Раїса Кириченко...

Пісня — це, певно, чи не єдиний вид мистецтва, що залишається не притишеним нашою немилосердною дійсністю. Але не забуваймо, що кожна пісня має своїх авторів. Я давно збирався сказати вдячне слово про поета, який наповнив словесним змістом музику, що долітала і долітає до людей десятками пісень. Цього поета знають у різних куточках нашої країни. Це — Вадим Крищенко.

Згадую один епізод. Якось на творчому вечорі поета у Львові, в якому я теж брав участь, на сцену піднялась немолода жінка, вчителька, й сказала: «У наш час, наповнений розчаруваннями, ваше слово, ваша пісня повертає людей і мене особисто до надії та сподівань. І хочеться бути добрішим, щирішим, хочеться бути українцем. Низько вклоняюсь вам за це!»

Більш як 50 років працює Вадим Крищенко в пісенному жанрі. Певно, не знайдеться зі співаків старшого і середнього покоління таких, хто б не брав на свої вуста пісні, написані на вірші цього поета. Він — воїстину корифей. Нині професійних поетів-піснярів у нашому мистецтві зовсім небагато. Я не враховую тих, хто вдає, що він майстер на всі руки: може бути і поетом, і композитором, і виконавцем, не народивши жодного твору, що запам’ятався б людям. На жаль, таких лжеавторів розвелось, як мовиться, ціле море.

Колись колективи та виконавці, які виїжджали за кордон, намагались мати у своєму репертуарі відомі пісні. І серед них обов’язково були «Хай щастить вам, люди добрі» та «Ласкаво просимо», написані Вадимом Крищенком разом зі славними композиторами Ігорем Покладом та Ігорем Білозіром. Я вже не кажу про пісню «Кришталеві чаші», яка стала воїстину народною, її співають за родинним столом, під неї крокує українське військо. Хто може похвалитись цим?

Знаю про щирі відносини і плідну співпрацю Вадима Крищенка з незабутнім Назарієм Яремчуком (у його репертуарі було чи не найбільше пісень саме на слова Вадима Крищенка). Ви, певно, їх пам’ятаєте: «Гей, ви, козаченьки», яку згодом переспівав Дмитро Гнатюк; «Родина», «Батько і мати», «Одинокий вожак», «Забудеш» та багато інших. Пісня «Родина», зізнавалися люди після одного з концертів поета, у нас ніби другий гімн. Плідно співпрацював Вадим Крищенко з незабутньою Раїсою Кириченко.

У моєму репертуарі є теж чимало пісень на вірші Крищенка. Досить відомими стали пісні «Поїзд о двадцятій», «Меланхолія жовтого саду», «Неждана зустріч»...

Розповім про історію однієї нашої спільної пісні — «Кохання може все». Я часто буваю на гастролях за кордоном — найбільше в Італії, Іспанії, Португалії. Там багато наших земляків, які вітром долі занесені на чужину. Вони дуже стужилися за рідним словом, за українською піснею. На одному з концертів побувала італійська письменниця і перекладачка Даніелла Агостінеллі. Після концерту, підійшовши до мене, сказала: «Пане Павле, «Кохання може все» запала мені в душу. Чи не дозволите мені її перекласти італійською мовою?». Про це я сказав Вадимові Дмитровичу — ми погодились і дали офіційний дозвіл на переклад. І так наша спільна з Вадимом Крищенком пісня «Кохання може все» зазвучала італійською. Зараз, коли я приїжджаю на гастролі в Італію, її неодмінно просять заспівати глядачі.

Я знаю, і в далеких краях, де є вихідці з України, живуть і наші пісні. Серед них — написані на вірші Вадима Крищенка. «Кришталеві чаші», «До маминих очей», «Берег любові» нам співали у США, Канаді, Польщі...

Крищенко — один з небагатьох, хто підтримує молодих українських виконавців, формує їхній репертуар. Творчим хрещеним батьком його називають уже знані артисти: Ярослав Борута, Павло Мрежук, молодий співак з унікальним голосом Михайло Брунський. Та й наші славнозвісні Іво Бобул, Віталій Білоножко, Алла Кудлай, певне, теж не відмовляться, якщо ми скажемо, що саме Вадим Крищенко подав їм руку допомоги, коли вони лише починались.

Вадим Дмитрович як поет-пісняр — різноплановий. Широко відомі його ліричні пісні, він автор духовних пісенних циклів, колись його пісенне дійство «Хай святиться ім’я твоє, або Десять Господніх Заповідей» знайшло сценічне втілення і було продемонстровано кілька разів у Національному палаці «Україна». А скільки патріотичних пісень пішло з руки (ні, точніше — з душі) поета! Згадаймо «Благословенна будь», «Одна-єдина», «Україно, пам’ятай героїв», «Українська душа», «Молитва», «Козацька пісня», «Вставаймо, браття-українці» у виконанні найтитулованіших артистів — Оксани Білозір, Миколи Гнатюка, Іво Бобула, відомих тенорів Олександра Гурця, Дмитра Попова та Фемія Мустафаєва, гурту «Дзвони».

Пригадую, як в Івано-Франківську, в переповненому залі Драматичного театру, з великим успіхом відбувся творчий вечір Вадима Крищенка. Бути понад двох годин на сцені перед людьми, виступати, представляти своїх колег-співаків — і так, щоб тримати в постійній зацікавленості глядацьку залу, — це досить нелегка робота і велика напруженість. І ось друзі запропонували Вадимові Дмитровичу поїхати в далеке гірське село, де живе монах отець Іван-Василь, який лікує людей своїм методом. Навіть у Києві про нього знають.

— Може, поїдемо до нього? — запитали друзі. — Відновимо сили.

Поет згодився.

Намагались додзвонитись — щось ніхто не озивається. Поїхали навмання. Під’їжджають до села — біля хати отця Івана натовп людей, повне подвір’я. Виявляється, у нього день народження. Що робити? Повертати назад?

— Я зайду на хвильку. Привітаю, та й гайда в Івано-Франківськ, — сказав Вадим Дмитрович.

У просторій світлиці розставлені столи, повно людей. І коли поет, сердечно вітаючи отця Івана, назвав своє прізвище, — на мить запанувала тиша. А далі — всі в один голос:

— Боже, ти в цей світлий день послав нам зустріч із Вадимом Крищенком! Це найкращий для нас подарунок.

І зразу ж посадили його на почесне місце.

Ось навіть у цьому далекому прикарпатському селі знають поета, знають і люблять його слово й пісню. І коли Вадим Крищенко уже вийшов зі світлиці й йшов подвір’ям, люди піднялися і познімали картузи... Бо бачили: іде Піснетворець, іде Поет. Ось такий епізод.

Крищенко ніколи не зраджував українську пісню, свою мову. Мені запам’ятались його слова:

Певно, ніщо так швидко і так тісно не притуляється до людського серця, як пісня. Але чому довгий час пісенний жанр, на жаль, був і залишається поза орбітою бачення Шевченківського комітету? Пісня ніби існує поза літературою, поза нашим мистецтвом. Чому творці декоративного мистецтва, гончарі, килимарі можуть бути удостоєні цього звання, а творці пісні — ні? Хіба це справедливо?

Принагідно скажу, що нині далеко не кращі часи для української пісні. Її просто нахабно виганяють з телебачення, закривають їй дорогу до великих концертних програм. Деякі засоби масової інформації нав’язують думку, що співати українською — не престижно. Я знаю одного дуже талановитого співака. Його голос зацікавив продюсерів. Але першою умовою співпраці була така вимога: співати лише російською. Бо українською — «не формат». І голосу держави — не чути... Та добре, що в нашій культурі є такі митці й борці, як Вадим Крищенко, що скрізь, де їм вдається виступити, опублікувати свої роздуми, відстоюють українську пісню, щоб вона повнозвучно лунала на рідній батьківській землі. Тоді, я в цьому теж переконаний, її відлуння почують і в краях ближніх і далеких. Більше б таких людей Україні!

Дмитро ГНАТЮК, співак, головний режисер Національної опери України:

— Вадим Крищенко — дивовижно пісенний поет. Я ловлю себе на думці, що мені часто хочеться співати не лише його слова, покладені на музику, а й просто поетичні рядки його чудової лірики.

Юрій МУШКЕТИК, письменник:

— Він став улюбленим для багатьох, а це, повірте, вдається одиницям. Чого варта його пісня «Кришталеві чаші», яка воїстину стала народною. Українське єство ніколи і ніде не зраджувало поета, що мені особисто дуже близьке в його творчості.

Борис ОЛІЙНИК, поет:

— Щасливе поєднання простоти (не плутати зі спрощеністю), орієнтація на європейські зразки в опорі на унікальне явище світового обширу — українську народну пісню — ось ті складові, котрі манили і манять до його творчості композиторів різних поколінь і рангів — од класиків починаючи. І саме це відчувають глядачі й слухачі, тисячі й десятки та сотні тисяч яких збирає до гурту словом і мелодією Вадим Крищенко. Чимало його пісень стали справді народними.