Про несправжніх зірок, «відмовника» Баскова та нові вистави

— Не буду приховувати, ми дуже хвилювалися, як київська публіка прийме наші гастролі, — признався Олег Леонідович. — Адже востаннє трупа виступала тут 26 років тому. Така тривала пауза була спричинена низкою суб’єктивних і об’єктивних причин. Я радий, що для нинішніх гастролей було вибрано виставу «Борис Годунов», що є знаковою постановкою (режисер Леонід Баратов) нашого театру. За 54 роки сценічного життя цієї версії опери Модеста Мусоргського багато славетних сторінок вписано не лише в історію театру, а й безліч артистів, що грали в ній, стали знаменитими. Сьогодні ця опера невіддільна від імені виконавця головної ролі царя Бориса, Володимира Маторіна, якого критики називають «другим Шаляпіним».

У трупі Великого театру співак працює з 1991 року, дебютувавши в партії Івана Сусаніна. В артиста красивий і сильний бас, різноманітний репертуар: Досифей у «Хованщині» Мусоргського, Галицький, Кончак у бородінському «Князі Ігорі», Гремін у «Євгенії Онегіні» й Рене в «Іоланті» Чайковського, Цар Додон із «Золотого півника» та Сальєрі в «Моцарті й Сальєрі» Римського-Корсакова, Король Треф у прокоф’євській «Любові до трьох апельсинів», Мельник у «Русалці» Даргомижського. Але роль Годунова — одна з найкращих у творчій біографії артиста.

За словами пана Черникова, з «Годуновим» у колективу пов’язані миті радості й переживань. Наприклад, декілька років тому на гастролях у Італії монументальні декорації, створені Федором Федоровським, ледь не згоріли. Довелося перед виступом їх латати, а в Москві навіть частково реставрувати.

— Ніякої економічної вигоди від гастролей у Києві театр не має, — стверджує Олег Леонідович, — ми в мінусі, довелося навіть робити фінансові дотації. Тому ми не могли собі дозволити везти власних музикантів. Взяли повний склад виконавців, але довелося скористатися послугами оркестру Національної опери України. Їм надіслали партитури, а диригент Олексій Степанов, який приїхав на декілька днів раніше, зумів зібрати воєдино всі нитки опери. Працювали «з коліс»: вночі прилетіли, вранці генеральна репетиція, потім прес-конференція, а ввечері спектакль. Були нервування й затримки на митниці, артисти не змогли як слід відпочити, проте на якості виступу всі наші негаразди не позначилися. В нас у трупі — профі вищого класу, й вони вміють долати труднощі.

І ще, опера «Борис Годунов» для нас є своєрідним містком у майбутнє. Адже без пам’яті, традицій немає завтрашнього дня театру. Тому «Годунов» — це наша музична й сценічна гордість, реліквія, візитівка, й у ньому спадкоємність колективу. Адже кожен артист вносить свій талант, інтонації в роль і в постановку загалом. Саме тому, незважаючи на раритетність, вона залишається привабливою для сучасного слухача. Примітно, що всі спектаклі завжди проходять з аншлагами не лише за кордоном, а й удома. Здавалося б: опера давним-давно в репертуарі, а глядацький попит залишається величезним. Тому керівництво театру не знімає з афіш постановку, й вона продовжуватиме своє сценічне життя й надалі. Але, зберігаючи шедеври, ми не стоїмо на місці. За сезон готуємо декілька прем’єр.

У найближчих планах театру — постановки прокоф’євського «Гравця», оновлена «Хованщина» в редакції Римського-Корсакова (до речі, на цю роботу запросили молодого баса, соліста Національної опери України Тараса Штонду. — Т. П. ), вердіївська «Сила долі». У вересні покажуть «Турандот». У наступному сезоні підготують «Руслана й Людмилу», «Снігуроньку» й «Кавалера троянд». У театру різноманітні гастрольні маршрути. «Хіба що в Антарктиді ми ще не виступали, — сміється Черников. — Балет з-за кордону практично не вилазить, опера виїжджає менше, але також багато пропозицій. Ми можемо собі дозволити вибирати».

Проте Олег Леонідович делікатно оминув один неприємний момент. Минули ті часи, коли Великий був «попереду планети всієї». Річ у тім, що сьогодні за кордоном репутація театру дещо підмочена численними неякісними гастрольними турами. Екс-артисти трупи збивають мобільні бригади, їздять світом з концертами, що не витримують ніякої критики, а на афішах пишуть, що виступають «Зірки Великого театру». І таких команд, які займаються не мистецтвом, а збиранням грошей, розплодилася сила-силенна.

РЕКОНСТРУКЦІЯ

Попереду у Великого театру серйозне випробування — капітальний ремонт, реконструкція й реставрація комплексу будівель, про яку почали говорити ще сім років тому. Були різні пропозиції. Навіть хотіли тимчасово закрити театр на три роки після введення майданчика філії, але зупинилися на тому, що проведуть ремонтні й будівельні роботи в два етапи, й вони триватимуть чотири-п’ять років. Це зумовлено тим, що новий сценічний майданчик не забезпечить нормального творчого процесу ні для тисячного колективу, ні для повноцінної репертуарної політики (філія вдвічі менша за основну сцену). Уряд Росії заклав до бюджету фінансування головної будівлі приблизно 180 мільйонів доларів. Нині будується філія театру, допоміжні й інженерні корпуси, майстерні. Потім займуться основною будівлею. У філії, розрахованій на 950 місць, відбуватимуться вистави поточного репертуару, і вона відкриється в грудні оперою Фоміна «Американці». Подібно вчинили в паризькій Гранд- Опера, побудувавши «Опера «Бастій». У січні цього року закрилася й знаменита міланська «Ла Скала», репертуар перевели в театр «Арчимбольді». За словами керівництва Великого театру, гальмом у будівельних роботах була тяганина, пов’язана з тим, що будівля, зведена 1825 року, має історичну та архітектурну цінність. Треба було узгодити безліч нюансів. Сезон триватиме півроку: з листопада до березня, а в грудні почнуться виступи на двох майданчиках — старому й новому. Таким чином, Великий театр не припинить своєї роботи, не буде скорочення трупи, втрат репертуару.

МЕЦЕНАТИ

У Росії діє закон про меценатство, й це багато в чому полегшує життя уславленого колективу.

— Бізнесмени дають гроші на нові постановки, організацію гастролей, бувають приватні пожертвування для конкретних артистів-ветеранів, є декілька стипендій для молодих обдаровань. Це істотна допомога, але без дотацій держави Великий театр не зміг би жити, — пояснює нюанси економічних важелів діяльності театру Олег Черников. — Наприклад, наш консультант з вокалу, видатний бас Іван Петров, написав книгу, але в нього не було власних коштів на її видання. Керівництво театру знайшло мецената, й незабаром цей підручник для співаків буде видано. І таких прикладів — безліч. Причому суми можуть бути від декількох тисяч до мільйона як рублів, так і доларів. Дуже важливо, що оперна й балетна творчість цікавить ділових людей. Ходити на постановки в театр стало престижно. Сьогодні глядачі змінилися. Крім меломанів, стали бувати на виставах так звані «нові росіяни». Чудово, що академічне мистецтво поступово входить у життя людей, які зросли на попсі, й вони прилучаються до шедеврів світової музичної культури.

В усьому світі відвідування опери — дороге задоволення. У Великому театрі середня ціна на квиток — 50 доларів, але вона може варіюватися залежно від дня тижня, святкових днів, якості місця в залі. А щоб малозабезпечені люди й театрали мали можливість бувати на спектаклях і концертах, 30% від загальної кількості квитків продаються за ціною 20 рублів, тобто сума мінімальна й не б’є по кишені.

КОНКУРЕНЦІЯ

За більш ніж два сторіччя існування Великого та Маріїнки ці два театри постійно суперничають: хто з них лідер. У різні періоди фортуна була прихильна то до одного, то до другого колективу. Але останніми роками законодавцями оперної та балетної моди, фаворитами глядачів і критиків досить міцно стали санкт-петербурзці. Саме театр з Північної Пальміри називають найкращим у Європі. А москвичі дещо ослабили свої позиції. Ілюстрацією цього може слугувати факт, що лауреатами Національної театральної премії «Золота маска-2002» за багатьма позиціями став Маріїнський театр, отримавши нагороди за оперу «Оповідь про невидимий град Кітеж і діву Февронію», відзначено призами балет «Лускунчик», найкращий диригент — Валерій Гергієв.

Олег Черников, як справжній патріот Великого театру, не згоден, що їх вважають другими.

— В мистецтві не може бути змагання, — стверджує Олег Леонідович. — Це все одно що визначати, хто кращий — Сергій Лемешев чи Іван Козловський, Галина Уланова чи Майя Плисецька, Марія Грінберг чи Святослав Ріхтер, Ван Гог чи Тиціан, ми чи Маріїнка? Великий театр — це великий! А з приводу «Маски» — це брудні ігри, і я нічого не хочу коментувати.

Я суджу по заповненості залу. В нас немає вільних місць. А після вистав завжди 10-15 хвилин овації. Останнім часом у російській пресі почалася якась хвиля нападок на наш театр. Якісних рецензій я не читав. Тон один — погано, а що погано? У співака зі слухом проблеми, ноти не ті бере, фальшивить? Об’єктивного, професійного аналізу партій, постановок, ситуації в колективі, інтерв’ю з провідними солістами — немає. Як правило, пишуть вигадки, мало чи не з пальця висмоктують сенсації. А варто було б написати про те, що бувають критичні ситуації, коли нікому співати. Виручає не молодь, а ветерани. Наприклад, на київські гастролі з нами приїхав Олексій Масленников — педагог-репетитор (знаменитий тенор — перший виконавець «Єврейського циклу» Дмитра Шостаковича, чотири роки тому поставив у нас оперу «Моцарт і Сальєрі»), але був вимушений терміново летіти назад у Москву. З’ясувалося, що нема кому співати партію Моцарта. Соліст Микола Васильєв захворів, зателефонували Миколі Баскову, але той відмовився, зазначивши, що давно не співав і взагалі не готовий до вистави. Й це при тому, що весь Київ заклеєний його афішами, що оповіщають про сольний концерт. Хто виручив колектив? Масленников. А йому, між іншим, 73 роки, але актор розуміє, що не можна підвести театр. Про таке вокальне довголіття й професіоналізм Басков може лише мріяти.

РОТАЦІЯ

— У нас щорічно відбувається часткова ротація трупи, — продовжує Олег Черников. — Оголошується конкурс, видається наказ по театру. Приймають заяви від усіх бажаючих вокалістів віком до 35 років. Потім створюється авторитетна комісія, в яку входять усі наші диригенти й видатні майстри. Саме вони приймають рішення, кого взяти в трупу. Трапляються випадки, коли співакам пропонують два роки побути стажистами. Ними, до речі, займається Іван Іванович Петров. Керівництво театру артистам дає можливість проявити себе, їхні роботи уважно аналізуються, й після закінчення терміну приймаємо в трупу або розлучаємося, видаючи посвідчення про стажування.

Виступати на сцені Великого театру завжди вважалося престижним. Саме тому тут зібране ціле сузір’я імен. Можна назвати лише кількох славетних вокалістів: Образцова, Соткілава, Нестеренко, Синявська й раптом Басков — типовий продукт вправного «розкручування» доволі посереднього співака. За словами Черникова, чотири роки тому, коли Микола прийшов у театр, вони побачили у молодого хлопця потенціал і дали шанс, але, на жаль... У його репертуарі всього три партії: Ленський у «Євгенії Онєгіні», Ізмаїл у «Набукко» й Моцарт у «Моцарті й Сальєрі». Тому вивіскою Великого театру співак лише прикривається, займаючись шоу-бізнесом.

— Сьогодні Басков нагадує мені богатиря на роздоріжжі. На мій погляд, Микола пішов не тим шляхом, — вважає Олег Леонідович. — Голос є, але немає хорошої вокальної школи. Баскову ще багато чому треба вчитися, й лише потім, можливо, він стане гарним оперним артистом. А він захопився естрадою, яка свого часу погубила багато талантів: Магомаєва, Кіпкало, Ворошило, можна пригадати ще десяток співаків.

У трупі Великого театру працює багато солістів з України. Київська публіка змогла оцінити чудовий вокальний і драматичний талант Олександра Науменка, Анатолія Зайченка, Миколи Нізієнка, Віталія Таращенка, які були задіяні в опері «Борис Годунов». Довгі роки примадонною «Великого» була Белла Руденко, в спектаклях брали участь такі майстри київської сцени, як Дмитро Гнатюк і Євгенія Мірошниченко. Місяці за три до смерті дзвонив Анатолій Солов’яненко, але ми не встигли підписати контракт. Співав у Москві Михайло Дідик. Нині ведемо переговори з вашим тенором Олександром Гурцем. Але для того, щоб когось запрошувати, треба приїжджати до нас, щоб пройти прослуховування. Я впевнений, що більше такої тривалої перерви вже не буде. Українські артисти будуть виступати у Великому театрі, а ми — на сцені Національної опери. Від цього виграють і артисти, і глядачі.