Про це не можна забувати!

Виставу про буремні події Євромайдану поставив на Камерній сцені Андрій Май. Він же значиться у програмці не лише режисером-постановником, а й автором сценографії та музичного оформлення. Щоправда, властивий виставі мінімалізм — як у вирішенні сценічного простору, так і в музичному рішенні, може образити професійних театральних художників і композиторів, яким, щоб відстоювати свою фахову гідність, доводиться добряче потрудитися. Та й режисери, для яких постановка вистави є пошуком оригінальної форми, теж можуть здивуватися скромності постановочних ідей А.Мая.

Ми ж зі свого боку вдячні йому за невтручання в документальний текст п’єси, сформованої з уривків свідчень учасників Революції Гідності. Упродовж трьох місяців Майдану свідчення ці збирали учасники руху «Українська нова драма». Завершену драматургічну форму думок і почуттів революціонерів надала Наталя Ворожбит, натхненник і плідний автор цієї самої «Нової драми». Хтозна, можливо, це її авторитет, її літературна вага в сучасному російському театрі (в Росії Ворожбит ставлять набагато частіше, аніж вдома, тому і вважають «своїм» автором) сковували творчу ініціативу режисера-початківця, чиї амбіції в даному випадку обмежилися переліком у програмці власної причетності до різних театральних професій.

Хоч якби би там було, але відсутність режисерського волюнтаризму пішло на користь справі, оскільки «документальний театр» і не передбачає бурхливої режисерської фантазії. Він бере глядача правдою голого факту, пропущеного через сприйняття тих, чиї долі, думки й почуття досліджуються.

У виставі звучать живі голоси свідків, учасників протесту (їхні ролі виконують артисти: Олександр Форманчук, Лариса Кадирова, Тетяна Міхіна, Дмитро Чернов, Анастасія Добриніна, Олександр Печериця, Віра Зінєвіч), які ще не знають, що буде завтра...Щодо «Щоденників Майдану», сила факту працює безпрограшно, викликаючи в глядача сльози... Бо їх досі важко стримувати навіть чоловікам, коли йдеться про те, як рік тому жорстоко побили студентів. Тим більш, зачіпає за живе розповідь про розстріл Майдану на вул. Інститутській, яку від імені учасниці цих подій передає Лариса Кадирова. Є, щоправда, у виставі і гумор, який рятує нас у найбільш драматичних ситуаціях життя. До того ж перші свідчення революціонерів ще не затьмарені знанням майбутніх трагічних подій, і це — те, що найбільше хвилює, — незнання того, в який бік повернеться твоє життя. Бо в екстремальних ситуаціях, якими є війна чи революція, це незнання й збуджує психіку, яка повинна готуватися навіть до трагічної розв’язки. Тема Майдану настільки жорстка, безкомпромісна, що Ворожбит залишає в тексті й ненормативну лексику. Щоправда, нецензурщина тут, можливо через приналежність авторки до жіночої статі, зосереджується на сфері саме жіночих статевих органів.

...Про Майдан тепер доводиться щось дивитися якщо не в театрі, то в кіно мало не щотижня. Між тим я поки не бачив, щоб хтось досліджував його таємні пружини. А дуже хочеться про них дізнатися. До всього ж, такий нехитрий літературний жанр, як «щоденники», цікавий, передусім, прихованою в них таємницею... До речі, на генеральній репетиції вистави серед глядачів були свідки та активні учасники протестів, чиї спогади лягли в основу «Щоденників»...

Ми вже рік дивимося з усіх екранів, як стара українська влада жорстоко била, а згодом і вбивала людей, що не хотіли бути її рабами. То ж час вже показати, як тодішня «опозиція» використала народ, щоб посунути з Печерського Олімпу «сім’ю» зека не для того, щоб всім нам краще жилося, а виключно задля власних бізнес-інтересів. Враховуючи ж те, що й про побиття студентів, яке було потрібне для збурення народу, і про розстріл мітингувальників так звані лідери Майдану чудово знали, ми нині можемо констатувати особливий цинізм української політичної «еліти». Свідчення цього незбагненного для несхибленої людської психіки цинізму — небажання нинішніх можновладців покарати винних за каліцтво та смерті сотень людей...

Вистава «Щоденники Майдану» має за мету нагадати всім про минулу кроваву зиму, розібратися в собі, у своїх мотиваціях і замислитися над нашим майбутнім...