Про єдність, терпимість і любов

Лариса КАДОЧНИКОВА, народна артистка України і РФ, провідна акторка Національного театру російської драми ім. Лесі Українки:

— Сьогодні фрази: «Дай Боже, щоб лишень не було війни!» і «Ми за мир!» стали дуже актуальними. Багато людей у дуже напруженому стані. Крим окуповано російськими військами,  і будь-яка провокація може призвести до жахливих наслідків. Чесно скажу — мені страшно. Не дай Боже, щоб почалася війна між Україною і Росією! Адже тоді цей маховик вже неможливо буде зупинити, а піде ланцюгова реакція захоплення територій, а переділ кордонів може вилитися не лише в громадянську, але й між двома братніми народами, а потім перерости у Третю світову війну! 

Я сподіваюся на мудрість політиків і на те, що відбудуться конструктивні дипломатичні переговори, щоб узагалі не допустити кровопролиття. Не можна проводити референдум у Криму під дулами автоматів! Моє серце немовби розрізають на два шматки. Мій брат —  Вадим Алісов (знаменитий кінооператор  Росії  — Т.П.) народився в Києві, а я в Москві і віддала все своє життя Україні. У Росії в мене багато друзів, колег, там мій улюблений театр «Современник», з якого почалася моя театральна кар’єра. У Росії творили письменники, на творчості яких я виросла і виховувалася: Пушкін, Пастернак, Ахматова, Толстой, Тургенєв та ін. Як можна не любити таку країну, яка подарувала світові таких геніїв? Я дуже люблю Україну, де народився Пророк і великий поет Тарас Шевченко, фантастична поезія Лесі Українки. Тут розквітнув талант великого Василя Стуса, наших сучасників: Івана Драча, Бориса Олійника та інших.

Судячи з новин, які ми всі бачимо з екранів телевізорів, хтось вирішив нацькувати один народ на іншій. Ми були і завжди залишимося сусідами, близькими народами. Так, навіть у родині бувають конфлікти між мамами і батьками, батьками і дітьми, братами і сестрами, але коли це розпалюється між народами, то це жахливо. Моя мама (Ніна Алісова — велика українська і російська акторка, яка знімалася і в Параджанова і в Протазанова, геніальна Лариса в фільмі «Безприданниця» — Т. П.) говорила: «Я не розумію слова «національність». Для мене люди діляться на духовних, порядних і добрих»! Знаєте, у нас у домі (маленькому двокімнатному помешканні) збиралися люди різні, і нікого не цікавило хто  це: росіянин, українець, єврей, вірменин, поляк чи грузин. Всі були друзями і допомагали один одному в скрутну хвилину.

Те, що зараз відбувається в нашій країні,  мені здається страшним сном. Кримом роз’їжджають колони з військовою технікою, якісь «зелені чоловічки» без розпізнавальних знаків блокують українські військові частини, кораблі, летовища...  Інформаційна атака йде така, що подивившись новини  різних каналів, складається враження, що журналісти, описуючи події, бачать їх усіх у діаметрально протилежному світлі! Я вважаю, що всі спірні питання можна вирішити за столом переговорів, і для цього абсолютно  не потрібно брязкати зброєю.

У побуті я російськомовна, велику частину свого життя  пов’язала з Київським театром  російської драми ім. Лесі Українки, а в кіно критики мене називають акторкою «українського поетичного кіно»,  і я щаслива, що саме в Україні знялася в кращих за свою творче життя фільмах. Я дуже люблю Карпати, де знялася в таких знакових стрічках, як «Тіні забутих предків», «Білий птах з чорною ознакою» та інші. Мені пощастило працювати з великими українськими режисерами (Сергієм Паражановим, Юрієм Іллєнком, Миколою Мащенком). Я люблю Київ, Крим, Україну і Росію!

Думаю, що поспішна ухвала нової влади — Закон  про мову став тим «сірником», від якого розгорілося полум’я незадоволеності величезного числа російськомовних людей. Так, погарячкували політики, і депутати ВР обіцяють підготувати новий закон, але цією помилкою скористалася нова кримська влада,  і сьогодні протистояння вже досягло найвищої точки...

 Я розумію молодь, яка хоче жити за європейськими стандартами, здобути європейську освіту. Люди не хочуть бути бидлом, а за свою роботу отримувати гідну заробітну платню. У мене багато знайомих молодих людей, які попри наявність таланту, влаштуватися за фахом зараз не можуть. І це біда, і величезний прорахунок попереднього  уряду. Я сподіваюся, що нова влада не повторить помилок своїх попередників. Я також розумію, що українська мова в Україні має бути державною, але оскільки наша країна багатонаціональна, то мови різних народів теж потрібно розвивати. Переконана, що в кримських школах  має бути тримовне навчання — російською, українською і кримськотатарською.

Я за єдину країну і проти відокремлення Криму від України! Вірю в те, що наявні суперечності буде подолано і Крим залишиться в складі України. Для мене Кримський півострів невіддільний від імені Антона Чехова, і коли я  приїжджаю до Ялти, то завжди приходжу до Меморіального музею письменника. Впродовж багатьох років на сцені  нашого театру завжди з аншлагом іде вистава «Насмешливое моё счастье».  Кожного разу серце завмирає від щастя, коли граю в цій  постановці, що розповідає про класика як живу людину, з її радощами і жалем. Я обожнюю  «Червоні вітрила» Гріна і «Ту, що хвилями біжить». З дитинства наша родина їздила відпочивати до Криму. Я пам’ятаю, як приїжджала з мамою на півострів навесні, на зйомки, ніколи не забуду запах  моря і природи, яка народжується і п’янить. Крим фантастичний у будь-яку пору року! А які чудові люди там живуть! Я щодня молюся, щоб брат не пішов на брата і в нашій Україні встановився мир і згода, а люди говорили тією мовою, якою хочуть, не потрібно утискувати жоден народ, а потрібно розвивати всі культури.  

Ані ЛОРАК, естрадна співачка:

— Я родом з маленького містечка Кіцмань, що на Буковині.  Все дитинство я провела в місті Чернівці, де звучали українська, російська, єврейська, румунська мови. У мене, крім української тече  польська кров. І сьогодні, будучи артисткою, я гастролюю і співаю на концертах різними мовами, — цитує слова Ані ЛОРАК прес-служба каналу «1+1». — Немає різниці- приходять люди з заходу, зі сходу, з центру України. Все, що я відчуваю, що у всіх б’ється велике українське серце, Україна — єдина!

Ганна ХОДОРОВСЬКА,  переможниця телепроекту «1+1» «Голос країни-3»:

— Я родом із міста Одеси. Мої рідні живуть у Дніпропетровській області, мої кращі друзі живуть у Тбілісі, Мурманську — і всі вони захоплюються нашою країною. Наша сила в єдності і терпимості, в любові одне до одного. Давайте будемо разом!