Привид суїцидної іграшки
Варто переглянути минулорічну світову пресу, щоби відчути себе повноцінним мешканцем іншої галактики. Чужим. Українським гуманоїдом. І зрозуміти всю потаємну, махрову й бездонну ментальну лінію Мажено, яка поки що відмежовує нас від мешканців «провідних країн світу». І яка фатально захищає українську масову свідомість від внутрішніх розривів жирових судин.
На початку минулого року Японія перетворилася на добровільну божевільню. Американські газети втомилися кепкувати, подаючи репортажі про кількатисячні черги, що зимовими ночами товчуться під заповітними крамницями, де можна купити собі віртуального друга. «Washington Post» резюмує цей ажіотаж філософською сентенцією: «Коли ви дуже хочете курча, то здатні на будь-які випробування». За рік існування тамагочі компанія «Бандай» продала 30 мільйонів цих навіжених брелоків, які потребують більше уваги, аніж домашній зоопарк. Ціни сягають $200 за «курчатко», а деякі моделі продаються за «захмарні» гроші — близько $900. Потім радісні власники електронних звірят починають вистрибувати з вікон і різати жили в теплій воді. Американці потирають руки. Адже в Японії споконвічно плекають суїцидні самурайські традиції. Окрім того, взяти дозвіл на утримання справжнього цуцика — величезна проблема для країни, що в ній натомість ідея тамагочі підступно проступає на державному прапорі. Одначе минає кілька місяців — і «всеношні» черги з’являються на вулицях Лос-Анджелеса й Нью-Йорка. Ейфорія магічного відкриття, знайомство з іще одним «японським дивом», і... розпластані на тротуарах дорослі й діти, яких смерть тамагочі спонукала до суїцидних польотів. Ще кілька місяців — і феєричний успіх тамагочі в Німеччині призводить до помітної хвилі самогубств. Компанія «Бандай» перестає продукувати «смертельні» іграшки — тепер віртуальні улюбленці просто відлітають кудись на Місяць. Вони взагалі довго не живуть (за найкращих умов — близько місяця). Друзі за двісті доларів зобов’язані вмирати вчасно. Їх намагаються забороняти й захищати, їх матюкають і називають таємною психотропною зброєю, але водночас психологи визнають, що тамагочі непогано розвиває дитячі почуття відповідальності й любові до живого. На кожен клуб «убивць» тамагочі знайдеться армія фанатиків іграшки, які замовляють панахиди на віртуальних цвинтарях. А віднедавна тамагочі здатні розмножуватися: варто лише ініціювати їхнє злягання, притуливши відповідними місцями одне до одного. Незабаром минає рік, відколи тамагочі просочилися в Україну. Для того, аби сьогодні мирно вкриватися пилюкою в «Дитячому світі», сором’язливо пропонуючи свою дружбу за п’ять-десять гривень. Натомість жодного масового психозу не спостерігається. Вітчизняна жовта преса кусає лікті — планетарний хіт «Убий себе через тамагочі» в українських суїцидних хіт-парадах посідає останні місця. У кишенях поважних бізнесменів пищать лише банальні пейджери та мобілки. Українські малята збуджено й весело обговорюють, хто як замордував свого «інопланетянчика», попередньо розгодувавши його, наче кабана. Підлітки іронічно переказують почуті на ТБ новини про смертність, пов’язану з тамагочі, запиваючи «траву» пивом.
Напевно, єдине, чого сьогодні не бракує українцям, так це причин для самогубства. Тим більше — іграшкових. Хоч і недорогих.
