Радості й печалі

Через карантинні перепони прем’єра затрималася на кілька місяців. На неї чекали зі зрозумілим нетерпінням. На прем’єру прийшов автор, а в фойє Київського театру драми і комедії на лівому березі Дніпра можна було придбати його нові книжки.

П’єса Сергія Жадана – справжній подарунок і артистам, і публіці. Дія відбувається на Донбасі, на непевній лінії розмежування, при цьому письменник віртуозно уникає примітивного поділу на «чужих» і «наших», на «тут» і «там». У нього це радше «ще-не-тут/вже-не-там» або якось так, в цьому і полягає особлива інтрига. Плюс – чудово виписані діалоги, що не часто зустрінеш у сучасній нашій драматургії. Ми вже забули, що таке справжня поезія тексту. Тут нам повертають цю радість.

Ще одна радість – артисти. Тут, як завжди у Стаса Жиркова, кожен, навіть безслівний артист – соліст, а кожен вихід на сцену – бенефіс! У прем’єрному складі грали: Дмитро Олійник (Толік), Дмитро Соловйов (Антон), Світлана Золотько (тьотя Шура), Світлана Штанько (Маша), Сергій Коршиков (Рєнат), Сергій Петько (Коля). Той Коля у виконанні Сергія Петька – фігура барвиста, карнавально-трагічна, власне, як і вся вистава...

Про режисерське рішення в цілому говорити складніше. Річ у тім, що під час перегляду звідкись з’являється відчуття, що вистава лише наближується до якогось важливого власного сенсу, але так і не дістається кульмінації, в якій той сенс вибухнув би. Здається, і сам режисер відчув це – інакше важко пояснити, чому він зробив фінал вистави не «за текстом», а суто постановчим чином: він придумав розкішний, символічно-показний похорон Толіка. Отже, фінал нібито є – сильний, трагедійний, але здобутий способом, що зветься «бог із машини».

Хтозна, чому так сталося? Можливо, тому, що через обставини вистава створювалась довго, а Жирков, за своєю природою та темпераментом, любить репетирувати швидко, на одному диханні, що надає кращим його постановкам емоційно-смислової цілісності. Можливо також, що Стас Жирков раніше (згадаймо хоча б його «Сталкерів», «Тату, ти мене любив?», «Клас») вже не раз висловився сильно і глибоко саме про те, про що йдеться у Жадановому «Хлібному перемир’ї» - про розірвані зв’язки між людьми, про невизначеність їхнього місцеперебування, про руйнацію Світу і Дому. А щоб сказати про все це заново і так само сильно – потрібен час…