Раскольников у епоху Тарантіно
На Достоєвського зараз мода. Похмурий, надривний світ його героїв, що краються гріховними пристрастями й болісним пошуком ідеалу, театри пропонують нам як зразок сьогоднішнього світовідчуття. Нещодавно в Києві з'явилося ще два спектаклі за мотивами "російського пророка": "Сни Родіона Раскольникова" в "Колесі" і продюсований Центром Леся Курбаса проект "Настасья Філіповна" (варіації Анджея Вайди за романом "Ідіот").
"Сни" - робота учнівська, грають у ній студенти-дипломники Марія Грунічева й Тимофій Розуменко, а режисер Юрій Непша - викладач театрального інституту. Його школярське ставлення до класика відверто дивує. Для того, аби якось "осучаснити" Раскольникова він доручив цю роль молодому міцному парубку - втіленню маскулінності та сили. Тимофій старанно грає марення й хворобу героя, з пристрасною переконаністю виголошує його монологи, непримиренно відстоює філософію надлюдини, можливість зневажити закон і мораль, переступити через життя людське, якщо знадобиться. І так люто й переконливо захищає Раскольников своє "ніцшеанство", що благосний фінал, запропонований режисером, із неодмінним "Христос воскрес" сприймається як ледь чи не глузування. Немає тут і натяку на каяття.
Режисер Дмитро Лазорко "Настасью Філіповну" помістив у відверто метафізичний простір. Спектакль грали практично просто неба, на природному вуличному холоді. Вся дія зосереджена біля свіжовикопаної могили. Рогожин і князь Мишкін (у виконанні чудових молодих акторів Олега Стальчука та Миколи Боклана) то сидять край цієї ями, то зістрибують на її дно, то ревно кружляють навколо цієї метафоричної безодні. Спектакль просочився відчуттям хиткості, нестабільності й лякаючої порожнечі. І тому у фіналі Мишкін, здійнявши до неба руки, кричить з відчаю й безвиході: "Не можна так чинити з людьми! От так от, не можна!"
Як бачимо, два абсолютно різні режисери в результаті приходять загалом-то до одного - звернення до Бога. Юрій Непша пропонує немудровану патріархальну мораль: не годиться, молоді люди, стареньких вбивати й усілякими мізантропічними мареннями голову собі морочити, давайте-но краще в храмі помолимося. А Дмитро Лазорко в пориві інфантильного обурення волає до неба: що ж ти, плішивий старець, світ таким нестерпним влаштував! Й обидва, здавалося б, праві. Ось тільки одненька неузгодженість: у нашому сьогоднішньому світі Бог-то якраз і відсутній. Точніше відсутній чіткий поділ світобудови на "священне" небо й грішну землю. У нашому світі, певніше, усе зрівняне в своєму значенні й перемішане. Смерть втратила своє сакральне значення. Вбивство таке ж буденне, як будь-який життєвий епізод. "Прокинувся, випив кави, убив (або помер) - приблизно такий ряд подій можливий для даного типу ментальності", - як точно відзначив сучасний культуролог. У "культовому" фільмі Квентіна Тарантіно "Кримінальне чтиво" герої ведуть розмови про чоловічу солідарність над простріленими агонізуючими тілами або обговорюють за чашкою міцної кави, як зчистити мізки вбитих ворогів зі стін. На відміну від Тарантіно, який використовує прийом кривавої бойні, наша співвітчизниця Кіра Муратова більш витончена: у її останньому фільмі "Три історії" шестирічна дівчинка труїть мишачою отрутою старого, бо той не пускав її на вулицю гуляти. Де вже тут Федорові Михайловичу з його знаменитою дефініцією про сльозу дитини. У світі, де розмито межу між добром і злом, автоматично скасовується мораль. І чи нам з нашим історичним досвідом і сучасним дебелим цинізмом не розуміти цього? Благання "Спаси й збережи" (або напоум) - з іншої епохи, воно так само абсурдне, як звернені до неба докори за появу, скажімо, тайфуну "Глорія".
Тільки моральною розгубленістю можна пояснити однакові фінали двох таких несхожих спектаклів. І слід визнати, що згаданий Квентін Тарантіно куди більш точно формулює сучасне світовідчуття. Його персонаж (неораскольников, якщо хочете) спочатку серйозно й палко "ліпить" своєму приятелеві про Бога, а потім вирушає на гангстерську квартиру, де професійно й холоднокровно розстрілює всіх її мешканців. Ось так, спочатку Бог, а потім злочин. Логічний хід подій для переверненого світу.
