Ректорські... перегони

Отже, 20 вересня в Національній музичній академії України відбувся перший тур конкурсу на заміщення посади ректора. Його результати, як і процес голосування загалом, — це вже перемога здорового глузду над старою системою в її найгірших проявах. Колишній ректор Володимир Рожок, за 14 років управління якого музична академія перетворилася на один із найзанедбаніших столичних вишів, знову балотувався на ректорську посаду, але у другий тур не пройшов. Не допомогли ні залякування конкурентів, ні тиск на виборців через власних прибічників, які залишилися на керівних посадах академії. Насторожує те, що В. Рожка позбулися майже випадково: розрив між трьома кандидатами, які опинилися на другому-четвертому місцях, зовсім невеликий: музикознавець Юрій Чекан здобув 111 голосів, Рожок — 101 і саксофоніст Михайло Мимрик — 100. Якби не 15 невірно заповнених бюлетенів, результати могли би бути абсолютно іншими.

Близькість балів у даному разі — поганий сигнал. Це свідчить про те, що факультети продовжують існувати у власних закритих капсулах і світ народних інструментів не перетинається зі світом, скажімо, композиторів і теоретиків. Полишимо у спокої людей, які голосували за В. Рожка, бо навряд чи перед ними майоріли щирі переконання та високі ідеали. Лише «шкурні інтереси» і страх від залякування.

Але чи захоче та сотня, що віддала свій голос за Мимрика, підтримати Чекана у другому турі — велике питання. Представники кафедри духових та ударних інструментів, які голосували саме за свого кандидата, можуть не підтримати представника табору чужорідного для них музикознавства. Та й прекрасно прописана Ю. Чеканом п’ятирічна програма розвитку академії своєю детальністю і планомірністю скоріше відштовхне практиків, які бажають швидких і зазвичай популістських кроків.

Інша справа — суперник Чекана у другому турі Максим Тимошенко, котрий значно відірвався від інших конкурентів: 142 голоси. Це може дивно прозвучати, але головна його перевага — це родинні зв’язки. Упродовж двадцяти років його батько, Олег Тимошенко, пропрацював на ректорській посаді. Про ті часи основна частина викладацького корпусу академії, яка працює по 30—40 років, згадує з ностальгією і зачаруванням. За радянських часів і оклади були вищими, і самі викладачі — молодшими. Син Тимошенка ці речі добре розуміє, весь час згадує батьківські традиції й активно постить фотографії на тлі меморіальної таблички. Те, що Максим Тимошенко — стороння для академії людина, для багатьох є лише його перевагою.

Юрія Чекана зблизька знають як по роботі в alma mater, так і співпраці з національними колективами. Як і в кожної живої людини, у нього є як позитивні, так і негативні прояви самовиявлення, у яких противники йому докоряють.

Тимошенко — чистий лист, але крізь нього подібно до палімпсеста проступають спогади про батька. І тітушки, які його незмінно супроводжують на всіх доленосних подіях у консерваторії, для багатьох, перепрошую, не мінус, а плюс. Люди вбачають у цьому силу і радіють їй, особливо у порівнянні з аристократом Чеканом, який жодним чином не дозволить собі йти проти закону.

Вибір між Чеканом і Тимошенком у другому турі — це в будь-якому разі перемога, бо більшого зла для академії, аніж Рожок, годі придумати. Ідеальною виглядала би ситуація, в якій кандидати могли б домовитися про співпрацю — це консолідувало б і викладачів академії, згуртувало б їх довкола спільної мети. Але вже зараз один із кандидатів повністю виключає можливість співпраці з іншим і пише на своїй facebook-сторінці відкриті звинувачення в адресу іншого. Отож, щаслива мрія навряд чи досяжна.