Режисер Анатолій Солов’яненко трохи «похулиганив»

Прем’єра відомої комічної опери Джоакінно Россіні викликала ажіотаж серед меломанів. Цього разу Анатолій Солов’яненко відійшов від традиційного класичного підходу, яким славиться у своїх постановках, і з гумором трохи похуліганив та розвеселив публіку. Його «Севільський цирульник» — це дійство поза часом. У декораціях Андрія Злобіна події опери з вулиць Севільї  перенесли у... торговельний центр, який розташований у якомусь містечку Європи, а у другому відділі ми вже бачимо авангардне помешкання лікаря — біля дверей скульптура... Дарта Вейдера із «Зоряних війн», концертний рояль, барна стойка, бібліотека, телевізор-плазма, стіл з офісним стільцем, велике шкіряне крісло... У дивних, навіть аляпуватих  костюмах (джинси, аплікації, високі кашкети, халати... креоліни), які придумала художник Ганна Іпатьєва, з’являються герої. Наприклад, Фігаро віртуозно... катається на самокаті і майстерно співає. Граф Альмавіва дає інтерв’ю перед камерами, робить селфі з журналістами після своєї серенади під акомпанемент... електрогітари під балконом Розіни. А чого вартий потішний бій героя на світлових «мечах» з лікарем Бартоло за серце красуні Розіни!

Втім, музика без купюр (диригент Микола Дядюра), як її написав класик, сюжет теж залишений, як у лібрето Чезаре Стербіні (за мотивами однойменної комедії П’єра Огюстена Карона де Бомарше): схильний до авантюр Фігаро, закоханий граф Альмавіва, інтриган-учитель музики Дон Базіліо, харизматичний доктор Бартоло та його молоденька вихованка Розіна...

Треба зазначити, що найбільше овацій від публіки отримали баритон Ігор Євдокименко (Фігаро), зачарувавши слухачів вже з першої каватини «Фігаро тут, Фігаро там...» — катаючись на самокаті і бас Андрій Маслаков (Бартоло), який володіє белькантівською технікою вокалу, має чудовий акторський дар перевтілення. Бартоло не подобається «сучасна музика», як він її називає. Інша річ — арієтта... і гугнявим голосом співає старомодний сентиментальний романс. Навіть у ансамблевих сценах А.Маслаков перетягує увагу на себе, наприклад, дивиться футбольний матч по телевізору, навіть не промовляючи ні звуку!

Буквально з крихіток «зліпила» роль Берти, як любительки нюхального тютюну, Анжеліна Швачка. Кожна поява цієї колоритної білявки і супермузичне... чхання домоправительки, вдягнутої у провокаційно-спокусливий комбінезон зі стразами, викликало сміх та оплески. Баса Сергія Магеру (Дон Базіліо) важко було впізнати в яскравому гримі та окулярах, але чомусь знамениту арію «La calunnia» («Наклеп») — хвала пліткам учитель музики виконував якось без куражу...

На роль Альмавіви дирекція театру запросила соліста Національної оперети і капели «Думка» Анатолія Погрібного, який дебютував на сцені столичної Опери. Як зізнався А. Солов’яненко, цього вокаліста він запросив, бо, по-перше, партію графа він добре знає і вже виконав її в Опереті два роки тому. По-друге, цей вокаліст співає у стилі Россіні. Так, минулого року Погрібний брав участь у Россінівскому фестивалі в Пезаро (тоді виконав партію кавалера Бельфіоре в опері «Подорож до Реймса», а цьогоріч Анатолій теж заангажований на фест у Пезаро, де виконуватиме партію Едоардо Мілфорта в опері Россіні «Шлюбний вексель»)...

Нині виповнилось 203 роки, як вперше «Севільський цирульник» пролунав у римському «Театрі Аржентіна». Твір Дж.Россіні прикрашає провідні оперні сцени світу, і можна з впевненістю сказати, що київська версія не розчарує глядачів ба навіть підніме настрій у наш доволі складний час...

— Ця вистава — дуже позитивний крок театру, адже популярні твори, які любить публіка, треба оновлювати і давати їм нове життя, — вважає музикознавець Марина ЧЕРКАШИНА-ГУБАРЕНКО. — Бо є спокуса директорів театрів постійно експлуатувати аншлагові твори. Добре, що головний режисер Національної опери Анатолій Солов’яненко взявся зі своєю творчою командою (сценографом Андрієм Злобіним, художником по костюмам Ганною Іпатьєвою, диригентом Миколою Дядюрою, хормейстером Богданом Плішем) за сучасне «прочитання» легендарної опери «Севільський цирульник» Дж.Россіні. Мені здається, що вийшла оригінальна вистава. На прем’єрі виступили талановиті виконавці.  Сподобались позачасові декорації. Я люблю сучасні постановки. Стенографічне рішення допомогло режисеру підключитися до святкової атмосфери і атмосфери розіграшу. Лише шкодую, що не взяли партитуру, яка сьогодні йде у провідних театрах світу, коли партію Розіни виконує колоратурне мецо-сопрано (улюблений тембр Дж. Россіні, на який він часто писав свої твори). А ще «мінусом» є те, що дебютант Анатолій Погрібний у партії Альмавіви все-таки не спромігся виконати останню арію, яка є кульмінаційною в «Севільському цирульнику», коли співає від свого героя вже не скромного, бідного студента Ліндоро, а як граф Альмавіва. Хоча арія дуже складна і не всім тенорам вдається, а тому часто купюри вокалісти роблять. Погрібний хоча не має масштабного оперного голосу, але він володіє россінівським стилем і цією технікою... В принципі, Анатолій — молодець і, за великим рахунком, все ж справився...

Менше мені сподобалась Розіна у виконанні Ольги Фомічової. Актрисі не вистачило кокетливості, лукавства у розкритті цього образу. Можливо, це й тому, що партія Розіни написана композитором не для сопрано, а колоратурного мецо-сопрано.

Хочу відзначити Андрія Маслакова (лікар Бартоло) та Анжеліну Швачку (Берта), які з гумором зіграти свої характерні ролі. Вони невеликі, але запам’ятовуються. Швачка по-акторськи створила образ домоправительки, хоча у партитурі там «пшик» — одна невеличка арія, і все! Дуже колоритним був на сцені Маслаков, і віртуозно пролунала арія Бартоло.

В цілому враження від вистави хороше і впевнена, що публіка із задоволенням буде дивитися цю модернову постановку, насолоджуватись чудовою музикою Россіні. А ще добре, що «Севільський цирульник» підготувало кілька складів вокалістів, і обов’язково піду ще у театр, аби почути інших солістів Національної опери...

Наступний показ  вистави відбудеться 31 травня.