Роман Ревакович будує «мости» між Україною і Європою

Традиційно осіння пора на європейських просторах — час активного концертного життя і найрізноманітніших музичних фестивалів. Та чи чути в цьому багатоголосному хорі голос української музики? Поки тривають численні дискусії щодо інтегрування нашої композиторської творчості в світовий музичний контекст і в умовах хронічної нестачі фінансування не завжди можемо втілити задуми у конкретні справи, європейська спільнота успішно визначила перспективи і виробила механізми такого процесу.

Наша найближча сусідка Польща, з якою тисячами ниточок спільної історії пов’язана українська культура, вкотре подає приклад ставлення не тільки до своєї, а й до української музики. Створювати музичні мости — справа нелегка. Вона потребує великої праці, інтелектуальних зусиль та енергії конкретних особистостей, які є її рушійними силами і генераторами ідей. Відомий польський музикант, диригент і композитор, музично-громадський діяч

Роман Ревакович — саме така особистість. Ми познайомилися з ним у Києві, але ближче пізнали одне одного у Варшаві під час фестивалю «Дні української музики у Варшаві», засновником і артистичним директором якого є цей музикант. Справою життя він вважає встановлення польсько-українських контактів, поширення української музики на європейських теренах, зокрема, у Польщі.

Нещодавно відбувся IV фестиваль «Дні української музики у Варшаві». Протягом тижня звучали твори у вишуканому виконанні найкращих музикантів: Муніципального камерного хору «Київ» під орудою Миколи Гобдича, Національного академічного симфонічного оркестру України під керуванням Володимира Сіренка, добре відомих у світі солістів, лауреатів престижних міжнародних конкурсів — піаніста Йожефа Єрміня, солістки Варшавської опери Ольги Пасічник і піаністки Наталі Пасічник, молодого польського віолончеліста-віртуоза Бартоша Козяка, Львівського фортепіанного тріо у складі Наталі Ревакович, Марти Семчишин та Соломії Кацалаби, а також молодого київського ансамблю «Нострі Темпоріс» під орудою польського диригента Гжегоша Веруса (керівник ансамблю — Богдан Сегін). Звучали найрізноманітніші композиції — від старовинної церковної монодії ХVII ст., творів С. Дегтяревського, І. Домарацького, солоспівів М. Лисенка — до симфонічних і хорових партитур В. Сильвестрова, І. Щербакова та авангардних опусів молодих авторів.

Нагадаю, Р. Ревакович є одним із фундаторів і натхненників львівського фестивалю сучасної музики «Контрасти», бере активну участь у роботі київських Міжнародного музичного фестивалю «Прем’єри сезону» і «Форуму музики молодих». Його підтримці завдячують багато українських композиторів, особливо молодь. Опікуючись їхньою творчою долею, він здійснив велике концертне турне Україною і Польщею, де диригував творами стипендіатів спеціальної програми «Gaude Polonia» Міністерства культури і національної спадщини Республіки Польща. Цю програму було започатковано для підтримки творчої молоді сусідніх східноєвропейських країн. Водночас Р. Ревакович є засновником і головою фонду «Pro Musica Viva», який підтримує багато мистецьких проектів та ініціатив, зокрема спрямованих на зміцнення україно-польських культурних зв’язків.

— Я маю коріння українське, мої батьки — переселенці під час акції «Вісла» на північ Польщі, — розповів Р. РЕВАКОВИЧ. — Я ходив до польської школи і вивчав польську культуру. І оскільки займався музикою, то крім фортепіано мене нічого не цікавило: я міг грати щодня по десять годин, вивчав велику світову традицію, зокрема, німецьку. Українську музику ми не вивчали. Потім, уже в Варшаві, почав співати в українському чоловічому хорі «Журавлі» (1979 року), навчаючись на другому курсі теоретичного факультету Музичної академії ім. Ф. Шопена. Це наблизило мене до української музичної культури та української мови. Водночас, займався композицією, сучасною мовою в музиці. Якось хору забракло диригента, і колектив звернувся до мене з проханням очолити його. Я був людиною молодою, сміливою і погодився. Ми вивчали український репертуар, відкриваючи нові імена — Миколи Лисенка, Кирила Стеценка, Левка Ревуцького і цілий пласт класики — Дмитра Бортнянського, Максима Березовського...

— А коли у вас виникла ідея щодо організації фестивалю «Дні української музики у Варшаві»?

— Перші «Дні» виникли з потреби ознайомити польське музичне середовище з серйозною українською музикою, де є не тільки думи, народні пісні, але й великий пласт професійної музики. Вже після першого фестивалю 1999 року, де прозвучали «Метамузика» В.Сильвестрова і Друга симфонія Б. Лятошинського у виконанні прекрасного Варшавського симфонічного оркестру під орудою В.Сіренка, з’явилися рецензії, в яких із захватом писали про величну українську музику, що зовсім невідома польським слухачам.

Треба зазначити, що мій фонд «Pro musika Viva» — позаурядова громадська організація, і навіть не думав про якусь регулярність фестивалів. Їх організовували, коли знаходилися кошти. Нині пройшов вже четвертий фестиваль. Він показав як багато є прекрасної сучасної української музики. Мені дуже приємно, що в Україні нині є великий пласт молодих і талановитих композиторів. До речі, серед них багато «дітей» львівського фестивалю «Контрасти». Більшість із них навчались у Львові, ходили на концерти фестивалю, пізнавали якісь нові ідеї. А сьогодні вони вже по-своєму втілюють їх у життя.

— На вашу думку, що треба зробити, аби розширити світ української музики, і щоб її почула закордонна публіка?

— Потрібна розумно поставлена мета, потім методично її реалізовувати. Наприклад, з кінця 1950-х у Польщі існує фестиваль «Варшавська осінь. Він став місцем зустрічі Заходу і Сходу. Сюди приїздили композитори із різних країн, зокрема, і з колишнього СРСР, які не могли репрезентувати свої твори на Заході. Тут було перше виконання творів А. Шнітке, С. Губайдуліної, Е. Денисова. Прикметно, що фестиваль може нести звістку про музичні події у світі. Рівень і якість виконання музичних творів на форумі має бути дуже високим.

— Як сьогодні підвищити інтерес слухача до сучасної академічної музики, і залучити молодь до концертних зал?

— Фестиваль «Варшавська осінь» мав кризу, років десять тому зали були неповні. Але керівникам фестивалю, Спілці польських композиторів вдалося виправити ситуацію. По-перше, добилися кращого фінансування, зуміли переконати міністерство культури, що цей форум підвищує авторитет польської музики в світі. Нині відвідувати концерти авангардної сучасної музики стало для молоді престижним. По-друге, було здійснено багато вдалих маркетингових акцій, спрямованих саме на молодого слухача. Це — вихід із звичних концертних зал до постіндустріальних просторів. У приміщеннях фабрик, промислових зонах проводились акції, де лунала музика авангардних композиторів. Нині «Варшавська осінь» має переповнені зали, попри те, що музика є дуже складною для сприйняття. В цих творах використовуються новітні технології, демонстрація на екран, застосування електронної техніки, навіть елементів рок-музики. Так, «Страсті» Павла Микитіна — дуже популярного сьогодні в Польщі композитора, мають фрагменти рок-музики. Подібні акції справді знаходять свою публіку, яка сьогодні потребує рафіновано-інтелектуальної гри. Організаторам фестивалів вдалось залучити молодих людей, яким двадцять і навіть менше. То інше покоління — вони «живуть» в Інтернеті, у фейсбуці, але зали завжди переповнені. Це, повторюсь, вдалося зробити завдяки наполегливій праці впродовж 10 років.

Україна має вести свою музично-культурну політику — потрібні аудіозаписи, ноти. Без інвестицій у цю сферу важко сподіватися на гарний результат. Тут потрібна державна політика, розуміння, що інвестиція в культуру додає гарного іміджу Україні в світі.