«Секретні» матеріали

Жанр фантастики в Україні, з одного боку, має свої традиції та історію (згадати хоча б традицію Гоголя, в ХХ столітті — «магічний реалізм» у романах В. Земляка чи В. Дрозда в 60-і роки; далі — карнавальна містерія в романах Ю. Андруховича періоду 90-х; наразі ж фантастична література передусім асоціюється з літературним тандемом Марини і Сергія Дяченків). З іншого боку, варто сказати й про те, що на нашому книжковому ринку можна знайти українські переклади фантастичних романів Стівена Кінга, Дена Брауна... І все ж таки, коли йдеться про наукову фантастику, все одно виникає відчуття лакуни в цьому просторі, відчуття його незаповненості.

«Стежину над безоднею» (Видавничий дім «Всесвіт») написав Олександр Кульський — київський дослідник в галузі аналітичного приладобудування, старший науковий співробітник НАН України. Ця перша книга складається з п’яти частин: «Замок «залізних вартових», «Магічні клейноди», «Ті, хто шукав», «Фантомні двері...», «Космічний серпанок». Кожний розділ — лабіринт фантастичних історій із різних історичних епох, що й досі залишили для нашої цивілізації нерозв’язані головокрути. Як не парадоксально, але людина, яка, мислить через математичні формули і фізичні закони, вирішила запропонувати на суд читача книжку, абсолютно неспівмірну з її професійними зацікавленнями.

Роман має жанрове визначення — роман еніології. Еніологія — наука (чи, якщо хочете, псевдонаука), вчення, в будь-якому разі дуже популярне сьогодні як на Заході, так і на Сході. Щороку на українських книжкових виставках-ярмарках можна бачити стенди видавництв (зокрема, російських), що привозять із собою величезну кількість позанаукової езотеричної літератури, яка завжди знаходить свого вдячного читача. Цікаво, що в Україні існує Асоціація еніологів, а в Одесі розташовано Центр інтегративної медицини, до якого звертаються люди, яким відмовила офіційна медицина...

Еніологія — це комплекс знань про Всесвіт і людину як частину великої програми зародження космосу. Як переконують різні джерела, ця «наука» здатна увібрати в себе всі сучасні й навіть стародавні наукові та ненаукові напрями, що стосуються життя, і дає можливість людині третього тисячоліття здобути знання про себе і про свою роль у світі, свої завдання і цілі за життя і після смерті.

Це вчення використовує знання з Біблії, Корану, Вед, притч (у цій «науці» немає неповаги до переказів чи казок, адже всі вони, на думку послідовників цього вчення, не виникли на порожньому місці. Можливо, інколи художній світ міфу трактується занадто буквально, але це вже проблема інтерпретації та методу), а також ѓрунтується на доказах точних наук нашого часу й досвіді попередніх поколінь.

Звичайно, хтось може сказати, що в наш час висхідного прагматизму просто з’являються нові шарлатани, які прагнуть заробити гроші на простакуватих людях, які зневірились у житті або ж які мають смертельні хвороби і ладні піти на все заради порятунку свого життя чи життя своїх близьких. Але це не зовсім так. Навіть найпрагматичніший розум (не кажу вже про «розум цинічний», що визначає наш час, як писав П. Слотердайк) не здатен розв’язати ті загадки, які й досі існують у нашому світі: загадки минулого. А це, зокрема, і загадкові написи в печерах у Африці, й дивовижні малюнки Наска в Перу, і святий вогонь у Єрусалимі, і... Одне слово, в нашому світі багато того, до чого байдуже офіційній науці, яка часто виконує певні ідеологічні настанови. Або ж інколи інформація про секретні розробки може бути ретельно прихована від звичайного ока. А такі секретні дослідження, як переконують медіа, здійснюють і в США, і в Китаї, і в Росії. Робота в такій царині, як психотропна зброя, торсійні та мікролептонні поля, дає дивовижні результати, що розкривають нові можливості людського організму, але часто ця інформація перебуває під грифом «Секретно». Лише протягом останніх десятиріч ми мали змогу довідатися про «засекречені» дослідження, що відбувалися в СРСР із метою вивчення надприродних здібностей людини. Зрештою, саму людину також завжди захоплювало щось незвідане, незвичайне, що не піддається раціональним схематичним поясненням. І саме такі люди інколи робили революції в науці й у житті...

Що ж таке «фантастика»? Вигадка, виплід уяви чи, може, результат нерозшифрованості якогось природного феномену? Олександр Кульський на початку книжки говорить про те, що всі найдивовижніші речі відбуваються не будь-де, а в нашій природі. Саме природа постає дивовижним резервуаром, що наповнює наше життя загадками. Еммануїл Кант писав, що в закутках людської свідомості розміщено ті незрозумілі сили, які і знаходять у письменниках свою реалізацію в фантастичній літературі.

Роман «Стежина над безоднею» — ніби кінохроніка паранормальних явищ, які накопичилися в авторській бібліотеці жахів. Стиль видання і справді більше нагадує кінохроніку, адже кожен розділ може бути матеріалом для кіносценарію, щось на кшталт українського варіанту «Х-файлів». Тільки шкода, що серед матеріалів, покладених у основу роману, небагато з українського життя, а, певна річ, слов’янський фольклор, українська демонологія, повір’я та перекази — достатній ѓрунт для того, щоби запланована трилогія мала ще продовження, тільки вже з українською основою. У цій книжці переважна більшість фактів — із історії західноєвропейської цивілізації. Цікаво, що в кожному сюжеті про містичні, паранормальні явища в кінці бере слово таратор, який пропонує власне, почасти фантастичне, а почасти й цілком логічне пояснення дивовижних загадок людства.

Варто відзначити й високу поліграфічну якість видання, і композиційне поєднання ілюстративного матеріалу, дизайну обкладинки та внутрішнього змісту. Хочеться вірити, що ця книжка буде прочитана і сприйнята в Україні. І насамперед варто сприймати цей роман не як претензію на достовірність, а як альтернативну історію, яка переповідає про те, що поки що не вкладається в прокрустове ложе традиційної науки. Час усе одно все розставить по місцях. Тому просто отримуйте насолоду від захопливих сюжетів, наче ви дивитеся продовження «Секретних матеріалів»...