«Що ми нині ділимо? Сонце, небо, землю — не розділимо»!
Федір СТРИГУН, художній керівник Львівського національного театру імені М. Заньковецької:
— Нині ситуація в нашій країні трагічна. Я ніколи не сподівався, що дійдуть наші люди до такої агресії. Київський Майдан, трагедія Небесної Сотні, анексія Криму, терористичні дії на півдні та сході України... Як це могло статися?.. Кожна людина, яка мислить, шукає собі відповіді на запитання, чому ж таке відбувається? Гадаю, все залежить від рівня культури — нації, народу, держави, суспільності... Культури високої, глибокої, державної... Ми втратили цінності, що у деяких людей замінено сурогатами (коли гроші засліплюють всі інші поняття — сумління, доброту), а Божі речі відійшли ніби в сторону...
Чому в людях пробудився внутрішній звір? Невже вони скучили за війною? Звідки виростає ненависть, а брат готовий вбивати брата?
Я пригадую гастролі в Криму (1994 р. заньківчани грали у Сімферополі). Нас тоді дуже гарно приймали, вистави тривали із аншлагами й національність не мала значення: у залі були кримські татари, росіяни, євреї, українці... Ми тоді, до речі, зіграли дві вистави у благодійний Фонд татарського театру. Все було зрозуміло і так по-людяному. А чому ж зараз така непримиренність до України?
Я впевнений, що заворушення закручують нинішні можновладці Криму та влада Кремля, які мають гроші і підбурюють на конфлікти між різними людьми...
Якщо ж говорити про театр, то ми грали твори Чехова і продовжуємо їх ставити і грати. У нашій афіші можна побачити п’єси Шекспіра, які прикрашають репертуар. Я люблю Росію Чехова, Гоголя, Пушкіна, Лермонтова й Островського. Я люблю світову культуру! Я не хочу за рахунок іншого народу бачити якісь блага бо це — тупість. Мене дуже здивував і засмутив лист російських митців-інтелектуалів на підтримку воєнних дій В. Путіна... Ви любите Путіна, то й любіть! Але чому я маю любити цього окупанта й людину, яка заявляє, що немає такої країни як Україна?! Я не погоджуюся з таким політикумом. Я людина демократична і всім бажаю добра. Чому б не говорити з цієї позиції? Згадую фразу свого колишнього педагога: «Хороші письменники і митці завжди були в немилості у можновладців». Так, мистецтво взагалі не повинно залежати від цих речей, повинно бути вищим за владні інтереси!
Коли розмірковую над усіма цими питаннями, на думку спадає тільки таке: «Господи, коли ж до людей прийде поняття добра, любові і гуманізму»? Ми забули про Бога. Був час, коли руйнували церкви. Коли знесли церкву в нашому селі, мій тато сказав коли: «Настане час, коли знову будуватимуть храми!». Чверть віку тому почали начебто будувати храми й знову почали любити одне одного, і от нині — гинуть люди, а країна стоїть на порозі війни...
Звичайно ж, все залежить від людей. Але не варто говорити, що хтось когось скерував. Я впевнений, що розумну людину ніхто нікуди не скерує, бо інтелектуал — це особистість, яка має своє ставлення до світу, має своє ставлення до політики та геополітики...
В Україні дуже багато розумних людей. У ці трагічні для України часи я відчув колектив, як усі згуртувалися, знайшли інтерес у роботі... Відчув також, як публіці потрібні роздуми й добре слово, позитивна енергія. А нині у нас — траур за трауром! Треба шанувати загиблих, бо всі ми — одна родина. Але нам треба ще більше працювати для удосконалення людської душі. Напевно, в цьому вихід із ситуації, що склалася...
До ювілею Тараса Шевченка я поставив «Назара Стодолю» — це таке свято! І коли гортаєш «Кобзар», то тільки дивуєшся, як наш геній все передбачав і казав: «Обніміться, брати мої, молю вас, благаю...»! Люди добрі, що ви ділите? У нас така прекрасна земля, сусіди...
Я написав листа до президента Білорусі Лукашенка: «Якщо ви розумний чоловік, то чому б вам не запросити Театр ім. Марії Заньковецької до себе, в Театр ім. Янки Купали, щоб ми зіграли дві наші вистави — «Катерину» і «Назара Стодолю»? Ми ж такі близькі народи. І ви, пане президенте, мабуть, добре знаєте вірші Т. Шевченка. Хай Театр ім. Янки Купали приїде до нас на гастролі у Львів. Це ж було б прекрасно! Нам не можна сваритися»...
Що ми нині ділимо?.. Сонце, небо, землю — не розділимо! Я — за свободу думки, за волю думки... Хай вона не буде продиктована і кимось спрямована. Я — за вдосконалення людського духу. Переконаний, що добро, розумний людський глузд — переможуть!
