Що сказав би Лев Толстой путінській Росії?

На початку лютого представник Росії в ПАРЄ Петро Толстой після повернення додому зробив цікаву заяву. За його словами, Росія не програла в «холодній війні» Заходу, бо війна ще триває. Вже після пресконференції він пообіцяв відновити «всю країну», яку втратили в 91-му році, тобто СРСР.

Але якщо вдивитися в ситуацію глибше - проступить прихована драматична нитка, яка тягнеться через століття в глибині самосвідомості російського суспільства. Адже війною погрожує праправнук самого Льва Толстого. Чудовий привід згадати, що про Росію та війну говорив російський класик.

Лев Толстой - класик російської і навіть світової літератури. Він був лідером думки і «гуру» вже за життя. На нього збігалися подивитися натовпи роззяв. Йому писали західні інтелектуали. А морально-філософська доктрина Толстого стала жити своїм життям вже після смерті письменника як серед еліти, так і серед простих громадян російської провінції.

Саме його роман «Анна Каренина» зайняв найвищу позицію з російських - 54-те місце в рейтингу BBC серед 200 найпопулярніших романів світу з опитуванням понад 1 млн осіб.

Але чому Толстой напише неприємні рядки про «невизнання цих російських собак людьми»? Як Ленін тролив Толстого за вегетаріанство і «рисові котлетки»?

Як розвалилася Російська імперія і якою могла б бути нова Росія Льва Толстого? Зрештою, що сказав би Лев Толстой своєму правнукові, російському політикові Петру Толстому, який зізнається, що Росія знову веде «холодну війну» проти західного світу?..

Про війну

Лев Толстой (1828–1910) походив зі знатного роду, як і годиться дворянам, його діди і батько брали участь у військових компаніях. Так, його дід був Казанським губернатором. Майбутній письменник рано залишився сиротою - в 2 роки померла мати, а в 9 років - батько. З 13 до 19 років він жив у Казані, у тітки, де вступає до університету на турецьку й арабську словесність. Вчиться з трудом, потом і зовсім кидає, вважаючи за краще займатися самоосвітою, веде щоденник, де ставить перед собою цілі. Займається англійською, грою на роялі, юриспруденцією. У 20 років приїжджає в Москву, гуляє, грає і програється в карти і їде до брата – вступати на військову службу на Кавказ.

Лев Толстой у віці 21 року, 1849 р., Санкт-Петербург

Текст, який зробив Толстого відомим, був про армію. Як молодий військовий він взяв участь в одній з перших воєн нового часу. Йдеться про Кримську війну (1853–1856), в якій загинуло близько 300 тис. осіб. Розвиток технологій перетворив бій у конвеєр смерті.

Коаліція Британії і Франції у виснажливій облозі штурмувала Севастополь. Європейці були союзниками Туреччини у війні проти просування Росії в турецькі володіння на Кавказі та Балканах. Толстой воював у гущі подій, зокрема на легендарному опорному пункті - «четвертому бастіоні». «Севастопольські оповідання», реалістичний опис подій тієї невдалої для Росії війни, були одним із перших творів письменника.

Ось, наприклад, сцена, коли під час перемир'я військові Росії та Франції після кровопролитного бою виходять на поле і спілкуються між собою.

«Да, на бастионе и на траншее выставлены белые флаги, цветущая долина наполнена смрадными телами, прекрасное солнце спускается к синему морю, и синее море, колыхаясь, блестит на золотых лучах солнца. Тысячи людей толпятся, смотрят, говорят и улыбаются друг другу. И эти люди — христиане, исповедующие один великий закон любви и самоотвержения, глядя на то, что они сделали, с раскаянием не упадут вдруг на колени перед тем, кто, дав им жизнь, вложил в душу каждого, вместе с страхом смерти, любови к добру и прекрасному, и со слезами радости и счастия не обнимутся, как братья? Нет! Белые тряпки спрятаны — и снова свистят орудия смерти и страданий, снова льется невинная кровь и слышатся стоны и проклятия».

Лев Толстой - у званні поручика, 1856 р., Санкт-Петербург

Про завоювання сусідів

Перед Кримом Толстой - на Кавказі, де майже все ХІХ століття Російська імперія завойовує кавказькі народи. Льву 23 роки, і він вже відрізняється в боях. Хтозна, можливо, саме каяття за дії в тій війні так голосно звучить у словах повісті «Хаджи-Мурат», яку Толстой написав уже наприкінці свого життя.

«Вернувшись в свой аул, Садо нашел свою саклю разрушенной: крыша была провалена, и дверь и столбы галерейки сожжены, и внутренность огажена. Сын же его, тот красивый, с блестящими глазами мальчик, который восторженно смотрел на Хаджи-Мурата, был привезен мертвым к мечети на покрытой буркой лошади. Он был проткнут штыком в спину. Благообразная женщина, служившая, во время его посещения, Хаджи-Мурату, теперь, в разорванной на груди рубахе, открывавшей ее старые, обвисшие груди, с распущенными волосами, стояла над сыном и царапала себе в кровь лицо и не переставая выла. Садо с киркой и лопатой ушел с родными копать могилу сыну. Старик дед сидел у стены разваленной сакли и, строгая палочку, тупо смотрел перед собой. Он только что вернулся с своего пчельника. Бывшие там два стожка сена были сожжены; были поломаны и обожжены посаженные стариком и выхоженные абрикосовые и вишневые деревья и, главное, сожжены все ульи с пчелами. Вой женщин слышался во всех домах и на площади, куда были привезены еще два тела. Малые дети ревели вместе с матерями. Ревела и голодная скотина, которой нечего было дать. Взрослые дети не играли, а испуганными глазами смотрели на старших.

Фонтан был загажен, очевидно, нарочно, так что воды нельзя было брать из него. Так же была загажена и мечеть, и мулла с муталимами очищал ее.

Старики хозяева собрались на площади и, сидя на корточках, обсуждали свое положение. О ненависти к русским никто и не говорил. Чувство, которое испытывали все чеченцы от мала до велика, было сильнее ненависти. Это была не ненависть, а непризнание этих русских собак людьми и такое отвращение, гадливость и недоумение перед нелепой жестокостью этих существ, что желание истребления их, как желание истребления крыс, ядовитых пауков и волков, было таким же естественным чувством, как чувство самосохранения».

Ілюстрація Є.Є. Лансере до Глави 1. Хаджі-Мурат у будинку Садо. Петроград .: Видання т-ва Голіков і Волберг, 1918 р.

Про одноосібне правління в Росії

Відомо, що Толстой вже після написання чернетки Хаджі-Мурата вирішив спеціально дописати ще одного героя - російського імператора Миколу I, щоб трохи «пройтися» і по владі.

«…он (Микола I. – Прим.) гордился и тем планом своей экспедиции 45-го года, и планом медленного движения вперед, несмотря на то, что эти два плана явно противоречили один другому.

Постоянная, явная, противная очевидности лесть окружающих его людей довела его до того, что он не видел уже своих противоречий, не сообразовал уже свои поступки и слова с действительностью, с логикой или даже с простым здравым смыслом, а вполне был уверен, что все его распоряжения, как бы они ни были бессмысленны, несправедливы и несогласны между собою, становились и осмысленны, и справедливы, и согласны между собой только потому, что он их делал».

Толстой так само описує, як після загулу царя Миколи I з дівчиною «у него оставалась какая-то неприятная отрыжка, и, чтобы заглушить это чувство, он стал думать о том, что всегда успокаивало его: о том, какой он великий человек». … «Да, что было бы теперь с Россией, если бы не я», — опять подумал он».

Пам'ятник Миколі I в Києві встановлено 1896 року навпроти Київського університету. Сьогодні тут стоїть пам'ятник Тарасу Шевченку, а поруч - площа і вулиця Льва Толстого

А ось як описує Толстой появу у російських правителів «любови к  антифашизму»:

«...он (Микола І. – Прим.) сделал много зла полякам. Для объяснения этого зла ему надо было быть уверенным, что все поляки негодяи. И Николай считал их таковыми и ненавидел их в мере того зла, которое он сделал им».

Про гріх неправильного патріотизму

Толстой широко відомий як письменник, але значно менше - як ідеолог і автор нової моральної доктрини для Росії.

У своїй статті «Патриотизм или мир» (1895 р.), яка була написана у відповідь на запитання від англійського журналіста Джона Мансона, Толстой напише:

«Частного человека, который с оружием в руках отнимет у соседа корову или десятину посева, сейчас же возьмут полицейские и посадят в тюрьму. Кроме того, такого человека осудит общественное мнение, его назовут вором и грабителем. Совсем иное с государствами: все они вооружены, власти над ними нет никакой, кроме комических попыток (…) учреждения международных конгрессов, которые, очевидно, никогда не будут приняты могущественными (для того-то и вооруженными, чтобы не слушаться никого) государствами, и главное то, что общественное мнение, которое карает всякое насилие частного человека, восхваляет, возводит в добродетель патриотизма всякое присвоение чужого для увеличения могущества своего отечества.   (…) Разбойничья работа ни на минуту не прекращается, и то здесь, то там не переставая идет маленькая война, как перестрелка в цепи, и настоящая, большая война всякую минуту может и должна начаться».

Як бачимо, Толстой передчував, що вже через 20 років почнеться епоха воєн: Перша світова, громадянська війна в Росії, Іспанії, захоплення влади більшовиками, Голодомор, Голокост, Друга світова, локальні війни «холодної війни»...

Лев Толстой з дочкою Тетяною, 1902 р., Таврійська губ., сел. Гаспара. Фото Толстая Софія Андріївна

Еволюціонер Толстой проти революціонера Леніна

Ідеї толстовства про мирне життя, відмову від імперського насильства стали органічно і масово поширюватися серед простих російських людей. Створювалися організації, виходили масові журнали для її підтримки. Цю ідею толстовства підхопили різні церкви протестантського духу, секти, як тоді їх називали, в які масово йшли російські селяни, що відвертається від закостенілої офіційної церкви. Але у більшовиків були інші плани на Росію.

Ленін багато писав про Толстого, атакуючи і перехоплюючи його ідеї. Так, у статті «Толстой как зеркало русской революции» Володимир Ілліч пише:

«С одной стороны (Лев Толстой – прим.) — замечательно сильный, непосредственный и искренний протест против общественной лжи и фальши, — с другой стороны, «толстовец», т.е. истасканный, истеричный хлюпик, называемый русским интеллигентом, который, публично бия себя в грудь, говорит: «Я скверный, я гадкий, но я занимаюсь нравственным самоусовершенствованием; я не кушаю больше мяса и питаюсь теперь рисовыми котлетками, (…) юродивая проповедь «непротивления злу» насилием, (…) проповедь одной из самых гнусных вещей, какие только есть на свете, именно: религии, стремление поставить на место попов по казенной должности, попов по нравственному убеждению, т. е. культивирование самой утонченной и потому особенно омерзительной поповщины».

Один із провідних активістів більшовиків Бонч-Бруєвич на Другому з'їзді РСДРП у 1903 р. говорив: «Мы должны выбить толстовцев из их позиций, а для этого есть единственный способ: дать сектантам такую небольшую газетку, которая лучше и всесторонней отвечала бы их назревшей потребности политического саморазвития».

Більшовики на святкуванні другої річниці захоплення влади

«Положение России ужасно, – пишет Толстой в той же статье «Не убий никого». – Но ужаснее всего не материальное положение, не застой промышленности, не земельное неустройство, не пролетариат, не финансовое расстройство, не грабежи, не бунты, не вообще революция. Ужасно то душевное, умственное расстройство, которое лежит в основе всех этих бедствий. Ужасно то, что большинство русских людей живет без какого бы то ни было нравственного или религиозного, обязательного для всех и общего всем закона. (…) Так что большинство людей, действующих теперь в России, под предлогом самых разноречивых соображений о том, в чем заключается благо общества, в сущности руководятся только своими эгоистическими, почти животными побуждениями. Самое ужасное при этом то, что люди эти, отказавшись от разумной человеческой жизни, спустившись почти на ступень животных, вполне довольны собою и уверены, что все те глупости и гадости, которые они говорят и делают в подражание западным народам (как правительственные люди, так и революционеры), несомненно доказывают их превосходство над мудрыми и святыми людьми прошедшего, и что не только не надо стараться установить какое-либо общее всем религиозное жизнепонимание — веру, могущую соединить людей, но что отсутствие всякой веры и доказывает их умственное и нравственное превосходство».

Толстовство vs більшовизму

Одне із задокументованих ідейних зіткнень «двох Росій»: толстовської і більшовицької - відбулося в невеликому містечку Вятської губернії - Уржумі (за випадковим збігом - рідне місто предків автора цього матеріалу).

Через 9 років після смерті Толстого, в революційний час 1919 р. троє жителів Уржума вирішили створити організацію «Общество истинной свободы в память Л.Н. Толстого».

Свою програму, де викладалися їхні принципи, вони назвали «Опыт краткого изложения основ истинной свободы». Вона складалася з 14 пунктів. Там було написано:

 «У каждого человека есть душа, которая стремится к Богу, в этом заключается сущность человеческой жизни и ее истинное благо. Вытекающее из этого правило, основной закон жизни человека – «поступать с другими так, как хочешь, чтобы поступали с тобой». Соединению души человеческой с Богом препятствуют грехи и соблазны. С ними человек должен бороться. Чем больше исполняет человек закон Бога — закон любви — тем он свободнее. «Истинная свобода не может быть дана человеку человеком». Отечество — весь мир, все люди – братья. Недопустимо никакое насилие человека над человеком. Земля — общее достояние всех людей. Совесть свободна. «Познайте истину, и истина сделает вас свободными».

Товариство передбачало відкривати бібліотеки-читальні, видавати і поширювати книги, влаштовувати лекції і збори, брати участь у наданні допомоги переслідуваним за релігійні переконання тощо.

Фотографія міста Уржума, початок ХХ століття

Доля уржумських толстовців не відома. Як випливає з протоколу засідання Уржумського комітету РКП (б) від 12 вересня 1919 року, толстовці прийшли до них на засідання, щоб зареєструвати товариство офіційно. Виступили з доповідями. У відповідь були підняті на сміх. У протоколі засідання комітету записано:

 «В программе ярко обрисовывается уморительная на взгляд пролетариата религиозно-идеалистическая галиматья и до смеха наивно-глупые соображения. Устав Общества ясно противоречит изложению целей и задач Общества, которые вообще прямо противоречат пролетарской идеологии и партии коммунистов-большевиков и здравому смыслу каждого мало-мальски сознательного человеческого существа в частности. По прочтении материалов и по заслушании всех трех представителей-инициаторов создалось довольно комичное настроение. Высказывавшиеся после этого члены комитета и члены партии находились в недоумении и заявляли «толстовцам», что те перенесли их во времена Николая 2-го, а сами или находились в довольно продолжительной спячке, или намеренно замаскировались. (…) Принимая во внимание, что цели и задачи Общества имеют тезисы и положения прямо-таки контрреволюционного характера, и это Общество хотело создать гнездо контрреволюционеров и вообще группировку темных личностей, постановили: инициаторам выкинуть мысли из головы об организации Общества и предупредить товарищей, дабы они не впали в ошибку, которая бы не принесла для них неприятных результатов. (…) Материал передать в ЧК. И предложить выяснить физиономию инициаторов».

Більшовики перемогли політично, але толстовство змогло закріпити Льва Толстого в культурний код російської літератури за часів СРСР. Парадоксальним чином те, що в творах Толстого, в терзання його героїв Росія постає високоморальним красивим суспільством, було вигідно і для пропаганди самого СРСР.

Лев Толстой з онукою Танею Сухотіною, 1908 рік, Тульська губ., Крапивенський повіт, с. Ясна Поляна.

Не доросли

Показово, що саме Толстого згадав Путін у 2015 р на зустрічі «з представниками ветеранських організацій, учасниками «локальних війн».

Так, у відповідь на репліку голови Союзу десантників Росії Валерія Востротіна, який поскаржився, що є сили, які вважають, що «нібито кривава героїчна історія» не потрібна, а потрібні гуманні приклади, Путін зауважив:

«Гуманні початки у вихованні молоді дуже потрібні, без цього нікуди, на гуманізмі засноване все наша життя. Але ми розуміємо, в якому світі ми живемо, бачимо це, і, на жаль, далеко не всі ще дійшли до рівня Льва Миколайовича Толстого, коли його відома теорія непротивлення злу насильством могла б приносити комусь відчутні плоди, особливо на міжнародній арені. На жаль, життя дуже складне, і дуже часто ми стикаємося з його жорсткими, якщо не сказати жорстокими, проявами - доводиться боротися за свої інтереси».

У статті «Не убий никого» (1907 р.) Лев Толстой писав: «Да, как велико должно быть извращение нравственно-религиозного чувства людей и даже простого рассудка, когда им нужно доказывать, и почти наверное тщетно, что «не убий» не значит то, что можно убивать людей других, чем свой народов и еще тех, убийство которых мы признали для себя полезным; а что слова эти, нами же приписываемые богу, значат то, что не должно убивать никого. (…) Жизнь без убийств, без насилия гораздо исполнимее, чем та, которую они теперь ведут. И я думаю, что русские люди, огромное большинство русских людей, поймут и отчасти уже понимают это».

Лев Толстой розповідає казку про огірок онукам Соні і Илюше, 1909 рік.

Схожі Толстой і Шевченко

Відомий український інтелектуал Іван Дзюба вважає: «За інтенсивністю почування добра і зла Шевченко, може, найбільш споріднений із Львом Толстим». Шевченко багато в чому сприяв формуванню модерної української політичної нації. Те саме зробив і Толстой, зародивши ідею нової російської нації.

Автопортрет Тараса Шевченка, 1845 р

Здається, що рано чи пізно Росія, награвшись у війни, відійде від мілітаризму в його протилежність. Немов той Раскольніков із сокирою і бажанням зробити добро, до якого дійшло, що на вбивстві не можна побудувати щастя, що злочинець карає сам себе вже у мить злочину. Що вбивство буде поїдати його самого як Людину. І не буде йому більше порятунку, поки він не покається в гріхах і не звернеться за порятунком до Бога. Принаймні так нас вчили на уроках російської літератури.