Скарби афонських іконописців

Сьогодні іконописні образи можна побачити не лише в церкві, наприклад, нині в галереї-ризниці представлені списки (копії) чудотворних ікон зі Святої Гори Афон. Тут можна  побачити найвідоміші образи: Ігуменя Гори Афонської», «Достойно є (Милуюча)», «Іверська», «Відрада і втіха», «Солодке цілування», «Триручиця», Архангел Михаїл, Микола Чудотворець, Георгій Змієборець...

Надзвичайні чудотворні властивості святих образів і їх високий художній рівень,  тісно  пов’язані з традиціями іконопису на Святій Горі Афон. Як повідомляють давні  рукописні джерела, афонські іконописці старанно молилися і постились,  вживали їжу лише по суботах і неділях, щодня вся братія здійснювала літургії, і двічі на тиждень —  всеношні моління.

Сама відокремленість монастирів на горі Афон природно захищає його від впливів зовнішнього світу, це автономна область, де ченці більше  тисячі років живуть за виборним самоврядним принципом. Тому  Афон по праву можна назвати чернечою республікою. Згідно останнього перепису, тут проживає близько 1700 ченців. З двадцяти  монастирів Афона сімнадцять є грецькими, один російський (Свято—  Пантелеймонів), один болгарський (Зограф) і один сербський (Хиландар). Ченці живуть за Юліанським календарем і за візантійським часом, який визначається за старовинним звичаєм: в суботу, під час заходу сонця, стрілки годинника встановлюються на північ, так  починається новий день.

Свята Гора   —  вогнище   духовних  подвигів  тисяч ченців, і невипадково в православній традиції Афон ушановували як земну долю Божої Матері. Традиції іконопису зародилися тут дуже давно, в монастирях зібрано багатющі зібрання візантійського і поствізантійського іконопису, починаючи із зразків  XI  століття. За цими іконами можна прослідкувати історію іконопису на Афоне і в Греції.

Нагадаємо, з XIII по XIV століття ікони писалися майстрами македонської школи з  центром в Салоніках. Характерно, що навіть  після падіння Константинополя і заборони на написання ікон,  робота художників на Афоні не припинялася.  C XV по XVII століття центром іконопису став Крит, з  традиціями аскетично-суворого стилю іконографії. Провідний майстер цієї школи — Феофан Стрилітсас з Іракліона, розписав храм Великої Лаври і монастир Савронікіта на Афоні. У XVIII ст. в грецькому іконопису з’явилися дві тенденції — повернення до традицій Візантії, і поява школи майстрів з Епіра. Пізніше, вже в  XIX столітті сюди  приїхали  російські майстри,  і стали писати ікони в академічному стилі, а на початку XX століття  з’явилися традиції народної ікони, з помітним впливом фольклорних балканських мотивів.

Ікони, показані  нині в галереї-ризниці,  написані в келії Св. Миколи Чудотворця «Бєлозьорка», широко відомою своїми  насельниками-іконописцями. Майстри створюють ідентичні копії відомих чудотворних образів, і з  кожним  з них пов’язана своя історія.

Розпочати нашу розповідь можна з  ікони Пресвятої Богородиці, яку іменують  «Глікофілусса», що в перекладі з грецького означає «Солодке цілування». Згідно з легендою, цей образ був написаний Св. Лукою-євангелістом. За часів царювання Феофіла-іконоборця (ІХ ст.) одна благочестива жінка — дружина Симеона Патрикія, з небезпекою для життя від гонінь іконоборців зберігала у себе в кімнаті ікону «Солодке цілування». Чоловік її вимагав спалити ікону, але жінка вважала за краще пустити її в море... і одного дня ікона дивом з’явилася на березі перед Філофеєвським монастирем на Афоні. Ігумен і братія внесли її до соборного храму. Відтоді і донині в понеділок Великодня здійснюється хресна хода на місце явлення ікони.

Ікона Архістратига Михаїла пов’язана з легендою про святе джерело. У місцевості Херотопа перебував храм в ім’я Архістратига Михаїла, споруджений  одним з мешканців міста Лаодікії у вдячність Богові і святому Архістратигові Михаїлу за зцілення його німої дочки водою святого джерела при храмі. Але язичники задумали знищити храм,  з’єднали в одне русло дві гірські річки, і спрямували їх течію на храм. За молитвою Святого Архипа, біля храму з’явився Архістратиг Михаїл, який ударом свого жезла відкрив в горі широку розколину і повелів спрямуватися в неї водам вируючого потоку. Місце ж, де сталося диво, отримало назву Хони, що означає «отвір», «розколина».

Ікона Георгія Змієборця дивом з’явилася в монастирі Зограф на Афоні від Фануїлева монастиря. На Афоні жили три брати: Мойсей, Аарон й Іоанн, родичі  Юстиніана Великого, що вирішили залишити світ і  оселилися самотно в  пустелі  біля нинішнього Зографа. Там вони влаштували церкву, але не знали, якому святому присвятити її і звернулися з молитвою до Бога.  Усю ніч  вони перебували в молитовному подвигу і вранці, зійшовшись при храмі, із здивуванням побачили там на приготованій дошці лик святого Георгія Змієборця, від якого виходило небесне сяяння, і вони зрозуміли, що Господь виконав їх молитву і явив образ того, якому повинна посвятитися їх церква.

Ікона Св. Миколи Чудотворця — один з найшанобливіших в усьому православному світі образів. У нього заведено просити захисту від хвороб і допомоги.  1087 р. в зв’язку із загрозою навали мусульман мощі Миколи Угодника були перенесені до італійського міста Бар (Барі), де перебувають і понині. Святителеві Миколі було присвячено Собор монастиря Афонського, чудотворна ікона якого (Нікола Устрічний)  стоїть у соборі при колоні правого кліросу; на ній і досі  залишаються ознаки прилиплої раковини. Легенда говорить, що цю ікону, мозаїчної роботи,  кинули в море. Як довго вона  перебувала там — невідомо, але поява її дивна. Перед оновленням Ставронікітського монастиря на Афоні,  рибаки поряд з  монастирем  закинули сітку, і замість риби витягнули безцінний лов — ікону святителя Миколи!  До неї прикипіла раковина, яку за всілякої обережності, так і не змогли відокремити від  самого лика чудотворного. Сліди пошкодження і понині є на іконі.

Усі святі образи покликані зміцнити віру і послати нам втіху і допомогу. До речі, галерея відкрита цілодобово, тут можна купити духовну літературу і невеликі грецькі ікони, послухати лекцію св. отців про віру,  замовити молебні ( вхід вільний). «Чудотворні ікони Афона» — програма Добродійного Фонду «Живе Джерело» була відкрита за сприяння і Благословення Митрополита Київського і всієї України Блаженнійшого Володимира.

Фотоілюстрації  надано прес-службою  галереї-ризниці