Слово про Iрину Калинець

Ще того віку вистачить для щастя прийти і вмерти на своїй землі

Ірина Калинець

Сумує, плаче українська Україна у рік великих втрат за своїми дітьми. Осиротіло тужить за своєю Донькою, чиє серце було наповнене вщерть дивовижною любов’ю до української землі, українського неба, українського слова.

До останнього подиху, як чорнороб, працювала «на ріллі, що заросла бур’яном, не нашою квіткою» і не просто вірила, а знала, що наші квіти ще проростуть буйним цвітом. «Ні про що не шкодую. Думаю, навіть замало працювала. Зрештою, наш шлях був долею визначений... Я завжди сповідувала принцип: ніщо не минає безслідно, аби тільки себе не спотворити, не втратити. Нація — це неповторна квітка, яка мусить розцвісти своїми кольорами. В Україні росте молоде покоління. За ним майбутнє», — казала.

Її незламність, непохитність, нескореність були тим міцним стержнем, що не давав нам усім відступити, схилитися, схибити у житті. Її оцінка — мірилом наших вчинків. Її жертовність — прикладом для усіх нас, обпалених соромом за зганьблену мову, принижену державу.

«Свіча світить лише тоді, коли горить». Це були не просто слова, написані на ювілейному запрошенні Ірини Калинець. Кредо її життя. Бо горіла завжди, даруючи своє світло у темряві найстрашніших років. І ми, осяяні цим вогнем, підводилися, відчували силу до праці. «Не здамося, ще їм покажемо», — казала вона, вже прикована до ліжка смертельною недугою. І працювала, не маючи вже сили писати сама, надиктовувала на диктофон уривки своєї незакінченої роботи.

Її свіча не згасла, вона далі даватиме нам ясність, тепло її любові і Евідваги. Але вже не на землі, а світитиме з небес.

Схиляємо голову у жалобі, сумуємо за втратою Ірини Калинець, засновниці Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою у рік його двадцятиліття. Розділяємо глибокий сум разом з родиною, Ігорем Калинцем, нашим працівником, Звениславою Мамчур, донькою, Ганусею, внучкою, та усіма рідними й близькими. Вічна пам’ять.

* Під час другої хвилі брежнєвських репресій 1972 року Ірину Калинець за «антирадянську агітацію та пропаганду» заарештували й ув’язнили на шість років таборів строгого режиму та три роки заслання. Звільнили її 1981 року.

* За часів незалежності була обраною народним депутатом України, працювала начальником Управління освіти Львівської області, трудилася над створенням гімназій, ліцеїв, зокрема Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою.

* 1998 року за громадську діяльність її визнано «Героїнею світу» (США, Ротчестер), 2000 року — нагороджено орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.

* Духовні імперативи Ірини Калинець — боротися за правду, національну самобутність народу, його мову і культуру, за красу християнської моралі, за рідну церкву.

Від імені Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка»

Ірина КЛЮЧКОВСЬКА