Соло на трубі

Український трубач, соліст симфонічного оркестру Національної опери України, заслужений артист України Валерій Посвалюк досить відома особистість у сучасному музичному світі. І не тільки українському. Його ім’я ввійшло до низки зарубіжних енциклопедій і довідників як одного з кращих європейських музикантів-інструменталістів, митця з досить широким і яскравим полем творчої діяльності, як-от оркестрове і сольне виконавство, педагогіка, і, врешті, непересічний внесок в організацію унікального творчого об’єднання українських інструменталістів — Гільдії трубачів України, президентом якого він є ось уже майже десятиліття. Треба відразу сказати, що й ініціатива її створення, і подальша активна творча діяльність — наслідок кипучої енергії Валерія Посвалюка, його яскравого музичного обдарування.

П’ЯТДЕСЯТИРІЧЧЯ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У... ШІСТДЕСЯТ

Здебільшого труба як інструмент сприймається в контексті оркестрового виконавства, а відтак — роль артиста опосередковується як елемент колективного музичного звучання, навіть і в тому випадку, коли автор пише для цього інструмента більший чи менший сольний фрагмент. Але чи справедливе таке відношення до інструмента, до трубача як артистичної особистості? Що це не так, переконливо доводить своєю творчістю Валерій Посвалюк, професійна творча біографія якого, як не дивно, розпочалася в десятилітньому віці. Сьогодні йому шістдесят, але на афіші з повним правом можна написати — «п’ятдесятиріччя творчої діяльності», бо починав він як музичний вундеркінд, вразивши своїм дитячим виконавством одного з найвидатніших духовиків ХХ ст., професора Київської консерваторії Вільгельма Яблонського, який, власне, зумів не тільки сформувати потужний технічний апарат майбутнього провідного трубача симфонічного оркестру, що суперважливо в цій професії, але й привив тонке відчуття ролі, місця і значення звучання духового інструменту в палітрі як симфонічного, так і камерного оркестру, налаштувати на розуміння самодостатності творів для труби в музичній спадщині ХVI—ХХ ст. Через багато років усе це вилилося в яскраву концертну діяльність Валерія Посвалюка, який підніс свій інструмент до вершинного звучання, якому стали підвладні найтонші класично- романтичні твори, зокрема сонати композиторів епохи бароко італійців Д. Габріелі, Дж. Вівіані, німця Г. Телемана, представника так званої «золотої епохи труби» Г. Перселла, а також концертні композиції для солюючої труби відомих вітчизняних композиторів Є. Зубцова, Р.Свірського, Ж. Колодуб. Видатний трубач став чи не найяскравішим пропагандистом сучасної зарубіжної музики для труби, зокрема, виконав у складі створених ним колективів низку віртуозних концертних програм із композицій О. Артюняна, Г. Кларка, П. Ебена, Е. Поріно, Л. Андерсена, Е. Боцца, Е. Ховарта та ін.

Як соліст — трубач брав участь у першому виконанні в Києві Бранденбурзького концерту №2 (диригент І. Блажков) та Різдвяної ораторії Й. С. Баха (диригент Г. Сорокопуд), де особливо потужно розкрилася не тільки технічна майстерність віртуозного трубача, але і його уміння піднести звучання інструмента як домінуючо-об’єднуючого, розкрити силу і красу звучання труби, яка в давні часи досить часто набувала ролі соліруючого інструменту, чаруючи глядачів то могутністю закличного ритму, то прозорою вишуканістю органного доповнення, то красою і витонченістю в складі крихітного придворного оркестру... Як пише музикознавець Марина Суторихіна: «Валерій Посвалюк одним з перших в Україні почав виконувати на трубі-пікколо сонати і концерти, написані для так званої труби «кларіно», високе за регістром звучання якої вражає наповненістю звуковедення, віртуозністю, поліхромією звуку. В його творчому доробку низка концертів для труби з оркестром А. Вівальді, Г. Телемана, Т. Альбіноні, сонати Г. Перселла, М. Каззатті, П. Бальдассаре, що значно збагатило і розширило уяву загалу українських любителів музики про творчість цих, на жаль, добре призабутих сьогодні композиторів епохи бароко.

РОМАНТИЧНИЙ СТИЛЬ

Віртуозний стиль Валерія Посвалюка, який видатний український диригент Володимир Кожухар назвав «романтичним», особливо яскраво розкривається в камерно-ансамблевому виконавстві, якому відомий інструменталіст сьогодні надає особливої уваги, створивши разом із своїми однодумцями низку блискучих і без перебільшення унікальних програм, які збагачують наші знання про камерну й інструментальну творчість багатьох європейських композиторів різних епох. Треба відзначити й той факт, що багато з цих творів з’явилися в записах на компакт-дисках, які знайшли дуже високу оцінку як українських, так і зарубіжних фахівців та любителів музики. І якщо вам трапиться нагода побачити десь альбоми під назвою «Музика бароко для труби», «Концертні твори для труби і фортепіано», не гайтеся, купіть, щоб отримати справжню мистецьку насолоду, відкрити для себе чудового виконавця і чудовий інструмент.

Ще студентом Київської консерваторії Валерій Посвалюк виборює право грати в Державному симфонічному оркестрі УРСР. Це право він підкріпив значним здобутком — перемогою на Всеукраїнському конкурсі виконавців на духових інструментах. Потім був конкурс в симфонічний оркестр Київського театру опери і балету імені Тараса Шевченка і творче благословення видатного українського диригента Стефана Турчака, який відразу помітив не тільки високі технічні каденції молодого інструменталіста, але й своєрідність його виконавської майстерності, віртуозність, глибину відчуття духової палітри в оркестровому звучанні. А це так багато значить в оперному і балетному виконавстві, в розкритті кожної партитури, де завжди є більша чи менша партії для труби... Ось уже майже три десятиліття Валерій Посвалюк — соліст-регулятор симфонічного оркестру Національної опери України. Він зробив дуже багато для того, щоб його інструментальна група по справжньому глибоко розкривала партитуру кожного автора, звучала яскравим контекстом розкриття авторської партитури. Важко порахувати усі прем’єри Національної опери України останніх десятиліть, безпосереднім учасником яких був Валерій Посвалюк... Але кожній він віддав часточку свого серця, гарячу енергію творчого натхнення. І що б не виконувалося на сцені — опера чи балет, симфонія чи ораторія, славнозвісні реквієми Верді, Моцарта, Бріттена чи Станковича, концертна програма — він збагачував палітру звучання партією труби, доносив музикою злагодженість і виняткову красу гри своєї інструментальної групи.

Його гра завжди високо поцінувалася диригентами, про що свідчить багато цікавих запрошень взяти участь у тій чи іншій музичній імпрезі. До виконання своїх найважливіших програм українського трубача Валерія Посвалюка запрошували Юрій Симонов, Геннадій Рождественський, Кирило Кондрашин, Євген Світланов, Карло Цеккі, Шарль де Лаконт, Луї де Форман... Уявіть, що після виконання «Петрушки» Ігоря Стравінського Юрій Темирканов вивів на авансцену не першу скрипку, а українського трубача Валерія Посвалюка. Саме його запросив у свій престижний гастрольний тур Казанського симфонічного оркестру в Москві Натан Рахлін...

ЯК ОБ’ЄДНАТИ ШКОЛИ

Гільдії трубачів-професіоналів України, президентом якої він є, не формальна, а дуже дієва і активна організація, яка має великий вплив на розвиток і пропаганду музики, написаної для давнього і вічно молодого інструмента — труби. Щонайперше, організацією концертів, які розкривають малознаний і дещо призабутий пласт інструментальної музики, насамперед епохи бароко і тих напрямків, на які зараз породжує вплив американська духова школа. По-друге, Гільдія є безпосереднім організатором спеціальних конкурсів виконавців на цьому інструменті: Київський відкритий конкурс юних трубачів (2002), вже традиційного міжнародного конкурсу «Мистецтво ХХI ст.» (2002, 2003, 2004, 2005, 2006) щорічного Всеукраїнського конкурсу молодих трубачів ім. М. Старовецького (2000), Всеукраїнський конкурс виконавців на духових інструментах ім. В’ячеслава Старченка (2005). Прекрасним починанням Гільдії став випуск на компакт-дисках «Антології українських трубачів». Концепція видання, підбір творів належать Валерію Посвалюку.. Зараз він готує наступний диск-том, який репрезентуватиме сучасних провідних трубачів-професіоналів України.

Творча біографія Валерія Посвалюка була б досить неповною, якби не сказати про його науково-педагогічну діяльність. Ось уже багато років він поєднує інструментальне виконавство з роботою завідувача кафедрою духових інструментів Національної музичної академії. Професор Базельської консерваторії і директор музею труби у м. Бак- Закінгені (Німеччина) Едвард Х. Тарр писав у передмові до книги Валерія Посвалюка «Мистецтво гри на трубі в Україні» (2006): «Я вперше почув про багату українську спадщину з його блискучої доповіді, ілюстрованої історичними аудіозаписами 5 серпня 1997 р. у Ґетеборзі (Швеція) під час проведення щорічної конференції Міжнародної гільдії трубачів (ITG). Згодом результати досліджень було опубліковано у кількох статтях, одна з них з’явилася у ITG Journal 22/4 (травень 1998) і навіть у двотомній книзі «Трубачі Києва: минуле і сьогодення» (Київ, 2000; російською і англійською мовами), у якій я мав честь бути редактором англійського тексту)... Валерій Посвалюк першим розпочав інтеграційну справу об’єднання українських трубачів з трубачами інших шкіл...»

Ця цитата широко репрезентує наукову діяльність Валерія Посвалюка, яка, однак, не вичерпується тільки цим аспектом. Він ще й автор низки статей та методологічних розробок, в яких розглянуто викладацький досвід, проаналізовано виконавські традиції не тільки київської, але й одеської, львівської харківської та донецької шкіл. Але найголовнішою вважає справу підготовки молодого артистичного покоління, яке вчить не тільки винятково складної техніки гри на духових інструментах, але й глибинного розуміння музики як невичерпної скарбниці культурного надбання багатьох народів і цивілізацій.