Стихія звуків від квартету ерудитів

Наскільки він пластичніший і витриваліший за манірний академізм, продемонстрував казус, що стався на нещодавній презентації компакт-диска в Києві. Задіяний у іншому концерті, Сергій Хмелєв запізнювався на виступ зі своїми друзями. Публіка знемагала близько години, а потім почала ремствувати. Тоді музиканти ухвалили рішення розпочати концерт утрьох, і, довіривши солірувати Дж. Хасламу, стали хвацьки винаходити ритмічний акомпанемент. Завдяки універсальності міді-гітари, О.Нестеров винахідливо добував зі свого інструмента звуки «бонгів» і «мідних», а захопившись, зумів навіть зімітувати на гітарі звучання хору. В. Соляник із задоволенням включився в цей музичний хепенінг і став перемежовувати імпровізації на роялі з вилазками до стійки, обвішаної «букетом» екзотичних ударних інструментів. Одне слово, коли, захекавшись, С.Хмелєв влетів на сцену, його друзі мали повне право надати йому сольну імпровізацію.

С.Хмелєв, вмить перейнявшись досить легковажною атмосферою, рішуче трансформував дійство у жанр музичної ексцентрики. Начепивши для більшої серйозності чорні окуляри, з ураганним темпераментом музикант «промандрував» барабанними паличками по всьому своєму дивовижному інструментарію. Втім, і цього йому видалося мало: видаючи гортанні, язичницькі крики, він «інкрустував» їх ритмами, видобутими з абсолютно несподіваних «інструментів» — дощок сцени та мікрофонної стійки...

Точне значення слова «спонтанний» — явище, котре самонароджується. Здавалося б, що за дивина стукотіти барабанними паличками по струнах роялю або бити кулаком по клавішах? Однак така повна свобода музичного волевиявлення, яка є настільки адекватною нашій епосі, дається не так просто, як здається на перший погляд. Особливо, якщо не конвенційне з точки зору академічної музики звучання перемежовується міні-цитатами з Гріга та Шумана (В. Соляник), фольклорними слов’янськими мотивами (Дж. Хаслам) або додекафонічними інтонаціями (О. Нестеров). За імпровізаціями подібного роду, що демонструють неабияку музичну ерудицію, стоїть не просто майстерність — роки праці. 59-річний Дж. Хаслам у ексклюзивному інтерв’ю для «Дня» назвав мистецтво, якому він присвятив неабияку частину свого життя, «елітарним», некомерційним, цікавим невеликій кількості слухачів. Проте скепсису англійця можна й заперечити: історія музики пам’ятає напівпорожні зали і на прем’єрах симфоній Моцарта.