Субодх Гупта: Ваша віра і є вашим Богом

Індійський художник Субодх Гупта — представник нового покоління азійських митців, що поєднують здобутки своїх традиційних національних культур з прийомами актуального мистецтва. Вітчизняні глядачі вже могли побачити його роботу «Свято для ста і восьми богів» на груповому вернисажі у київському PinchukArtCentre у вересні 2006 року. Нині у тому-таки центрі Пінчука відкрилася велика персональна виставка.

Гупта відомий переважно завдяки інсталяціям, вибудуваним із кухонного начиння. Матеріал — блискучі металеві каструлі, кружки, тарілки, ложки та виделки. Є в нього також і живопис, де той-таки посуд у різних химерних комбінаціях висить у невагомості, відокремлений від будь-якого побутового контексту; та все ж таки найбільше враження справляють саме об’ємні композиції. «Лише один сніданок» — це затиснутий у масивну квадратну раму сліпучий хаос каструльок і мисочок, в якому раптовою плямою виділяється червоний клунок з однією такою мисочкою: лише один сніданок одного індійця. У сусідньому залі зі стосів каструль побудована рухома інсталяція «Віра має значення» (це, власне, назва всієї виставки Гупти). На велетенському столі на суши-конвеєрах у діаметрально протилежних напрямках рухаються блискучі об’єкти, схожі водночас на химерне медичне обладнання й на макети чи то буддійських ступ, чи то хмарочосів. Відверто релігійна форма у скульптурної групи «Космічна битва»: восьмирука богиня Дурга у парі з левом убиває злого демона — людинобика Махіши. Згідно з поясненнями художника, такі фігури в Індії роблять щороку з глини на знак ушанування Дурги. Гупт замінив глину на бронзу і вкрив скульптуру білою фарбою, а ще, крім списа, дав у руки войовничій богині електролампи різних форм і розмірів. Вийшов об’єкт у стилі усередненого західного поп-арту — великий, більш ніж доступний для сприйняття, яскраво освітлений та ще й озвучений (поруч на стіні висять навушники з фонограмою барабанного гуркоту). По суті, Гупта в максимально зрозумілий для європейського глядача спосіб намагається обігравати реалії своєї країни: тут і традиційні вірування, і посуд, з якого їдять всі індуси, від мільйонерів до злидарів. Виходить такий собі загальнодоступний зліпок реалій сучасної Індії: ніяких східних таємниць, лише їжа та ритуали.

На відкритті виставки Субодх Гупта відповів на запитання київських журналістів.

— Ваша робота називається «Тільки один сніданок», однак тут — сотні ємностей для їжі. Чому ж тільки один?

— Основний елемент цієї роботи — тіффін. Так у нас називають такий невеличкий металевий горщик з їжею зі сніданком для однієї людини. Тіффіни в Індії традиційно носять у мішечку з тканини, зав’язаному саме таким чином, як це зроблено й тут. Саме тому я й назвав цю роботу «Тільки один сніданок».

— Сучасне мистецтво робиться в дуже ситих країнах. Ви приїхали з голодної країни, де багато людей недоїдають, однак показуєте нам саме таке мистецтво.

— Хочу сказати, що коли ви приїдете до Індії, вас там будуть дуже добре годувати.

— Чи у всіх індусів такий красивий посуд?

— В основному так. 90% населення Індії користується саме такими предметами. І вони не такі вже й дорогі, до речі. Ціна змінюється лише залежно від матеріалу, з якого вони зроблені. Всі верстви населення: і незаможні, й середній клас, і багаті користуються саме такими предметами. Всі у цьому посуді готують, всі з цього їдять, це дуже розповсюджено. Індія дуже багата країна, де водночас живе дуже багато бідних людей. Така реальність.

— Яка у вас ідентичність? Ви вважаєте себе індійським художником?

— Я вважаю себе просто художником. Мистецтво має одну мову, і якщо ви вписуєтесь у цю мову, ви є митцем, і художники з будь-якої країни вас зрозуміють. Але в той самий час художник живе на певному континенті, у певній країні: чи то в Китаї, чи то в Індії, і завжди якимось чином віддзеркалює місцеві традиції. Подивіться на мого колегу (Сергія Браткова. — Д. Д.), чия виставка розташована нагорі — він живе у Москві, сам українець, — і ви також побачите, що в його роботах багато українського. Художник завжди віддзеркалює якесь суспільство, і тому я відтворюю те, що бачу в Індії.

Запитання від «Дня»: Ви використовуєте посуд. Чи не спадало на думку взяти в роботу медичне обладнання, котре при такій самій блискучій металевій фактурі давало б більш провокаційне, загрозливе забарвлення?

— Ви можете бути не журналістом, а також художником. Але я вашу ідею серйозно візьму до уваги і подивлюся на ці предмети. Можливо, колись і зроблю таке.

— Ви читаєте арт-критику?

— Коли гарно пишуть — це завжди дає натхнення.

— Коли ви створюєте інсталяції, у вас спершу виникає ідея, чи ви йдете від матеріалу, який використовуєте?

— В Індії нас уже мільярд, і це бідні й багаті люди, і всі вони користуються саме таким посудом, і ці блискучі предмети, можна сказати, віддзеркалюють реальність, тож і я таким чином показую нашу реальність. А в інших роботах я використовую також і глину, й клей, і фарбу, й інші матеріали. Взагалі, матеріал залежить від певного періоду творчості. Але для художника, звичайно, ідея є першою, а потім вже матеріал.

— Розкажіть про скульптурну групу «Космічна битва». Що це за сюжет?

— По-перше, одну річ ви маєте знати. Вся ця скульптура — з бронзи. Але потім вона пофарбована. Богиню, зображену тут, звати Дурга. В Індії у нас тисячі богів, Дурга — одна з них. Через кілька місяців у нас буде її свято. Й тоді в Індії можна буде побачити тисячі скульптур Дурги. Зараз ці скульптури роблять із глини, але я вирішив використати бронзу, просто надав сучасний вигляд цій традиційній формі. Що ж до фігури людинобика, то це демон, котрий символізує зло, а Дурга намагається його перемогти, вона його вбиває. Кожного разу, коли йому відтинають голову, вона виростає знову. Дурга знову й знову вступає з ним у бій, і, зрештою, перемагає його.

— Уточніть: ви купили цю скульптуру вже готовою в Індії?

— Якщо ви приїдете до моєї студії, то ви побачите форми для неї. А взагалі в Індії роблять глиняні фігури богів на кожне свято, а потім кидають у річку. У нас вважається, що вода, ріка є домівкою богів. А коли статуї виймають із ріки, то сама скульптура повністю зруйнована, лишається тільки каркас. Якраз наступна серія моїх скульптур буде відтворенням із бронзи саме таких зруйнованих форм.

— А ви на чиєму боці у цій боротьбі? Адже Дурга нападає разом із левом, а удвох на одного — якось нечесно.

— Я на боці добра, бо зло — це як Осама Бен Ладен. Цей бик відтворюється, змінюється, але ми в це віримо.

— Навіть із ваших слів зрозуміло, що Індія — дуже релігійна країна. Який вплив індійські вірування мають на вас як на сучасного художника?

— Чесно кажучи, я народився в родині, яка сповідує індуїзм, але я сам не є віруючим. Просто я беру те, що є в культурі поруч зі мною, і відтворюю у своєму мистецтві.

— До речі, якою була реакція вашої матері, коли ви прийшли й сказали, що хочете бути сучасним художником?

— Моя родина — прості робітники. А я вирішив, що буду займатися драматичним мистецтвом. Я грав у театрі п’ять років. Театр був частиною мого життя, я думав, що стану актором. Але одного разу мене попросили зробити афішу для театру. Коли я її малював, то дуже нервував, однак мені сказали: «О! Добре малюєш! Тобі потрібно йти вчитися до художньої школи». І тоді я вже пішов вчитися, став художником.

— Що символізують електричні лампи у Дурги в руках?

— Це космічне світло, як у «Зоряних війнах». Загалом Дурга тримає у десяти руках десять різних видів зброї, а я замінив її на світло.

«День»: З огляду на цю скульптурну групу здається, що ви до індійської міфології ставитеся доволі іронічно.

— Я не знаю, що ви маєте на увазі, кажучи про іронію. Але зрештою моя творчість виходить і з індійської міфології, й із реального життя.

«День»: Я мав на увазі, що скульптура виконана у стилі поп-арту, котрий сам по собі є іронічним мистецтвом.

— У поп-арті нічого поганого немає.

— Чому в роботі «Віра має значення» ви змусили посуд рухатися?

— Це схоже на Шовковий шлях, оскільки їжа також подорожує, вона йде з однієї країни в іншу. Їжа подорожує по всьому світу, і в будь-якому великому місті можна скуштувати їжу будь-якої країни. Глобалізація робить наш світ тісним. В Україні ви можете знайти японську, китайську кухню й будь-яку іншу. А в Індії зараз вулична їжа, фактично фаст-фуд, — це китайська їжа. Індійці, коли її купують, не завжди розуміють, що це не індійські, а саме китайські страви. І ми не знаємо, чи у майбутньому через глобалізацію все це змішається, й зараз вже не можна сказати, як воно виглядатиме.

— Цей конвеєр посуду ви зробили спеціально для київської виставки?

— Я схожу роботу вже робив, але так — саме ця інсталяція зроблена для цієї виставки. Як ви бачите, самі предмети індійські, а ось машину на основі суши-конвейєра довелося збирати у Сінгапурі.

— Ви так багато говорите про їжу, а чи працювали ви колись у ресторанному бізнесі?

— Обожнюю! Якби я не був художником, то став би шеф-кухарем.

«День»: Як загалом в Індії реагують на вашу творчість?

— Є люди, які люблять мистецтво всюди. Я невеличку версію цієї інсталяції показував у Бомбеї, й там її теж сприйняли як мистецтво. До речі, в Бомбеї тіффіни дуже популярні. Більшість офісів використовують їх для ланчів чи обідів. Навіть якщо будете дивитися документальне кіно, зможете їх побачити.

— Назва цієї роботи — «Віра має значення». Чому?

— Це означає, що ви вірите у свою їжу. Вірите в те, що ви їсте. Тому я й кажу, що їжа є вашою вірою, й її споживання, як ви могли б зауважити, є майже ритуалом.

— Чи означає це, що їжа є Богом?

— Необов’язково. Не все, у що ви вірите, є Богом. Якщо ви, наприклад, вірите своєму синові, це зовсім не означає, що він є Богом. А загалом, я хочу сказати, що, можливо, ваша віра просто й є тим Богом. Тобто те, у що ви вірите, — це сама віра.