Сумна казка про принцесу

Нагадаємо, цей форум уже десять років проводиться Британською радою в Україні та компанією «Артхаус трафік» і завжди викликає великий інтерес глядачів.

«Діана: історія кохання» — остання робота режисера Олівера Хіршбігеля, що відкрила фестиваль, викликала неоднозначну оцінку публіки. Хоча рідко яка картина знаходить однаковий емоційний та інтелектуальний відгук у, з одного боку, широкої, а з іншого — рафінованої публіки. До останньої належать не лише професійні кінознавці та рецензенти, а й ті поціновувачі так званого фестивального чи артхаусного кіно, які шукають у ньому не стільки емоційну насолоду, скільки поживу для розумувань та всякого роду інтелектуальних спекуляцій. Для останніх, відповідно, чим більш складною, неоднозначною є тема картини, чим більш ускладненою, заплутаною є її композиція, тим краще. Перші ж люблять простоту і ясність, бо чекають від мистецтва не інтелектуальних провокацій, а, не побоїмося цього слова, катарсису. А він передбачає глибокі переживання і очищення, звільнення від негативних емоцій.

Хіршбігель, знімаючи картину про два останні роки життя Діани, коли вона вже мешкала окремо від принца Чарльза, не став ускладнювати зміст свого твору внутрішніми протиріччями, притаманними, як вважається, принцесі (за що режисеру й дорікає інтелектуальна публіка). Натомість він зняв просту за змістом та сюжетом історію про те, як важко коханню вижити у сповненому меркантильності, політики, різного роду упереджень, ворожості та іншого непотребу світі. За два роки до того, як покинути цей, не призначений для високих, сильних почуттів світ, майбутня королева закохалася у пакистанського емігранта-кардіохірурга, який так серйозно ранив серце принцеси.

Саме це кохання, якщо виходити з сюжету картини, врешті-решт і призвело до загибелі Діани (версії про навмисне вбивство через політичні міркування тут не розглядаються). Бо ж якби Хасан (Невін Ендрюс), який не менш палко кохав найбільш відому жінку світу (при тому абсолютно ігнорував її шалену популярність), погодився узяти з нею шлюб та переїхати до іншої країни, вона не потрапила б спочатку на яхту заможного прихильника, а потім у Париж, у нетрях якого і знайшла свою смерть. Наомі Уоттс, слідом за режисером, не намагається ускладнювати образ принцеси Ді внутрішніми суперечностями її характеру. Актриса сповна віддається стихії почуттів жінки, яка хоче віддавати свою любов, свою ніжність, співчуття світові (у фільмі показана гуманістична діяльність Діани), і за це не бажає отримати таку високу ціну, як королівська корона, а прагне простого сімейного щастя. «Я хочу стати не королевою країни, а королевою людських сердець», — скаже героїня в одному з інтерв’ю, після якого її розлучення з принцом стане неминучим. З цього моменту вона, змушена до того дотримуватися дипломатичного етикету, жорсткого графіку та різних умовностей, які накладав на неї шлюб із королівським нащадком, стане вільною. Невільником, заручником умовностей своєї віри і культури залишиться Хасан, через що новий шлюб стане неможливим.

Незважаючи на зовнішню простоту кінорозповіді про останнє кохання Діани, у фільмі закладений досить глибокий зміст, який завдяки таланту та природній принадності переконливо донесений Наомі Уоттс. Той, хто хоче жити серцем, любов’ю, а не розумом, не холодним розрахунком, повинен шукати притулку в іншому світі. Дізнавшись про загибель коханої, Хасану, який одним лише телефонним дзвінком міг врятувати її від передчасної смерті, залишається сподіватися на зустріч із принцесою в едемському саду...

Ось таку сумну казку про кохання зняв Олівер Хіршбігель, який уже заслужив (і ще заслужить — в український прокат стрічка вийде в наприкінці листопада) вдячність мільйонів простих, спраглих любові сердець, і критику тих, хто прагне розумувати, а не любити.

Фестиваль «Нове британське кіно» триватиме у різних містах України до початку грудня, а в Києві завершиться 20 листопада показом «Егоїстичного велетня». Фільм Кліо Барнарда не залишає нас байдужими до знедолених дітей, які, як і кожен із нас, потребують турботи і любові. Як говорила мати Тереза, цей світ страждає, перш за все, від голоду. І тут же уточнювала: від голоду любові...