Свінг по-дніпропетровськи

Відкрився він виступом Дніпропетровського губернаторського біг-бенду під управлінням Юрія Паламарчука. Вийшли 15 екіпірованих у червоні жилети здорованів, врізали дві знамениті теми: «Хамелеон», потім «Текілу», і процес пішов... Після короткої оркестрової увертюри на сцені влаштувалися вельми імениті московські гості, яким повністю віддали перший день. Тріо піаніста Михайла Окуня в класичному складі (контрабас Ігор Уланов і барабани Володимир Журкін) грає дуже якісно. Це роками вивірений, відпрацьований, відточений, класний мейнстрим, часом відтінений легкими станами кулу та інтонаціями бопу. Тріо не прагне відкриття нових просторів. Однак рівень інструментальної та інтонаційної майстерності, виконавська й уся сценічна культура його учасників тягнуть не тільки на звання «Заслужених артистів», якими всі вони володіють, але, якби це було заведено в джазі, колективу сміливо можна було б присвоїти найменування «академічний». Це не заважає музикантам бути розкованими, жартувати й музично «приколюватися». А слухачам відчувати присутність у їхній музиці постійного виразного легкого груву.

На зміну їм прийшла інша група солістів-інструменталістів оркестру Олега Лундстрема — квартет під керівництвом учня Окуня піаніста Льва Кушніра. З попереднього складу в ньому залишився басист Ігор Уланов, за барабани сів Ігор Ігнатьєв, а до них приєднався ще один заслужений артист Росії прекрасний тенор-саксофоніст Іван Волков. І ці музиканти вирізняються високою майстерністю: вишуканістю імпровізацій, глибоким звучанням, блискучою технікою. Після виконання квартетом двох стандартів на сцену вийшла молода вокалістка Ганна Бутурліна. Як сказав ведучий фестивалю популярний московський джазовий коментатор Михайло Митропольський, Ганна виступала в різних містах СНД, у Скандинавії, її спів високо оцінює знаменитий саксофоніст Ігор Бутман, з біг-бендом якого вона співає. Абсолютно вільно, легко, без зовнішніх ефектів і найменшого напруження, чудово ансамблюючи з акомпануючим складом, то періодично віддаляючись від супроводу, то перекликаючись у дуетах із Кушніром і Волковим, Ганна чудово виконала низку популярних tunes. Співачка володіє рівним у всьому широкому діапазоні м’яким глибоким тембром, цікавою вібрацією, чудовим скетом. Їй властиве тонке блюзове інтонування, ненав’язливими є її приємні нечасті глісандирування. Мініатюрна, з миловидною слов’янською зовнішністю, вона відмінно справляється з традиційно «чорним» свінговим матеріалом. Акомпанемент був простий, але зовсім не простенький, а такий, що періодично накидає на основну вокальну лінію легку модальну вуаль...

У третьому сеті вийшли учасники відомого вокального квартету «Москва-Транзит» (придивімося до словесної асоціації з «Манхетен-Трансфер»). Співають добре, за рідкісним винятком, чисто й досить артистично. Назвати ідеальним ансамбль москвичів не можна, хоча співають грамотно й на подібному фестивалі їхній заключний виступ першого дня був барвистим і привабливим. Щоправда, часом інструментальний супровід солістів-лундстремівців, так званий бекграунд (а до них приєдналися ще сурмач Олександр Гуссейнов, барабанщик Володимир Журкін і Олександр Бриксін, який грає на бонгах), був більш яскравим і якісним. Не заспівати під завісу «Чатанугу» і «Караван» як динамічні коди першого фестивального дня квартет не міг. І це дало правильно розраховану радісну емоційну реакцію слухачів. Тут уже і ведучий пожартував на тему «яка пісня без баяна, який джазфест без «Каравану».

Після цього динаміка фестивалю (в значенні гучності) не спала, але в розвитку драматургії пішла на спад. Хоча несправедливо було б не відзначити у виступах двох подальших днів окремих учасників. Киян із вокального секстету «Джаз експромт», що співають під керівництвом заслуженого артиста України Олександра Лисоконя, в Дніпропетровську я слухала через місяць після їхнього виступу на «Джаз-карнавалі». Як і в Одесі, співали якісно: майже чисто, в міру виразно. Цього разу виступ виглядав дещо впевненіше, спокійніше, але в ньому не було не тільки жодній нової, порівняно з Одесою, ноти, а й жарту, пози або усмішки. Хлопці, а де ж джаз?

Безперечно, оригінальною стилістикою і прекрасним рівнем порадувало московське тріо «Друге наближення». Кияни чудово пам’ятають цю групу за їхню участю в першому фестивалі «Єдність» 2002 року. Тріо складається з композитора-піаніста Андрія Разіна, випускника за класом композиції професора Київської консерваторії Юрія Іщенка, уродженки Дніпропетровська, співачки, заслуженої артистки Росії Тетяни Комової та контрабасиста Ігоря Іванушкіна (на відміну від колег — росіянина-челябінця). Самі музиканти не визначають свій стиль як «авангард»: разом вони створюють музику, що поєднує авторські композиції Разіна, відмінну стилістичну інтуїцію Комової та Іванушкіна з різними «модерновими», як це не так давно називалося, знахідками (експресіоністськими, імпресіоністськими, ладогармонійними, пуантилістичними) та етнічними слов’янськими (і не лише) інтонаціями й елементами. До речі, впродовж усього фестивалю публіка не тільки радісно зустрічала популярні стандарти. Не менш захоплено слухачі прийняли й сучасні джазові пошуки «Другого наближення», що свідчить про наявність у Дніпропетровську розумної музичної аудиторії. Тріо використовує перформанс, грає на «підготовлених» роялі й контрабасі, екзотичних ударно-шумових інструментах, Комлева чудово застосовує прийоми «інструментального» вокалу. Це цікаво й у столиці, й на невеликому фестивалі.

Третім на другий день був київський секстет «Київ Арт Ансамбль» (знову ж, у назві звучить перекличка з легендарним «Чикаго Арт Ансамблем»). Щоб дати таке гучне ім’я своєму дітищу, треба бути дуже впевненим у своїх претензіях. Киян я слухала багато разів. І завжди враження було, м’яко кажучи, «середнім». Як говорив Остап Бендер, «це не Ріо де Жанейро». Чиста інтуїтивність, звісно, хороша, але в ході концерту, а в час джем-сейшну.

На третій день я побачила, що із задника сцени зняли перше слово напису «Московський джаз на Дніпрі». Разом із ним майже закінчився й джаз цього фестивалю. Я вперше слухала схожого зовні на Джо Кокера дуже віртуозного й емоційного дніпропетровського гітариста Олександра Любченка. Він грав у супроводі басиста Юрія Півня і барабанщика Віталія Хренова. Любченко блискучий гітарист. Як виконавцю йому ціни немає, в нього прекрасний ясний звук, він супертехнічний, часом просто дух перехоплює від неймовірних божевільних пасажів, що злітають найдрібнішими тривалостями вздовж гітарного грифа. На жаль, він грав власну музику. Сам цей факт не засуджується, а опора на пісенно-масову ліричну інтонацію ніяк не шкодить. Але в стінах джазфесту вона «виглядає» не так, як, безумовно, на те заслуговувала б у іншому, більш жанрово близькому їй місці. Композиції не були достатньо енергетичними, хоча децибелів місцями було навіть забагато (до речі, робота звукорежисера протягом всього фестивалю високою якістю, на жаль, не порадувала). П’єса «Ключ», безумовно, є прекрасним досягненням Любченка- автора й виконавця. На ній би й закінчити, але він розслабився і втратив чуття, тому остання млява «Бессамемучьо» збила напруження, що виникло після «Ключа»...

Чудово-професіонально-якісно зазвучали з перших нот учасники чеського дуету «Brothers», що вийшли передостанніми. Піаніст Ондржей Крайняк і контрабасист Томаш Барош — дійсно кузени. І музицирують разом із дитинства. Незважаючи на молодість, вони здивували рідкісною майстерністю, зрілістю та високою культурою. Музиканти грали прості стандарти, але їхнє виконання вражало бездоганністю й навіть лиском, досягнутим завдяки фортепіанному туше, ідеальному почуттю ритму та чудовій агогіці. І завдяки створеному ними розкішному бекграунду по-іншому, вишукано й тонко зазвучав американець-вокаліст Лі Девісон, який напередодні в супроводі «Арт Ансамблю» В. Соляника виглядав, як висловлюються музиканти, «ну ніяк». Завершив фестиваль молодіжний ізраїльський колектив. Хлопці стараються, але їм ще треба вчитися, відшліфовувати майстерність, і їхній виступ «на закуску» був непродуманим.

Не можна не пригадати про те, що багато учасників фестивалю присвятили свої виступи пам’яті Володимира Міхновецького, керівника одного з найкращих у світі вокальних ансамблів — секстету «ManSound», гордості українського джазу. Недавно, 6 жовтня, 41- річний киянин раптово помер під час гастролей в Естонії. Хліб музиканта нелегкий...

Що ж до організації фестивалю, то його головним «батьком» виступила обласна держадміністрація, представник якої юний Андрій Саклаков протягом фестивалю через нез’ясовані причини відверто перешкоджав роботі преси. Незважаючи на це мені вдалося взяти інтерв’ю в одного з «китів» російського джазу — радіокоментатора, оглядача, промоутера, ведучого багатьох фестивалів Михайла Митропольського, про зміст якого ви, любий читачу, дізнаєтеся наступного разу.