Сигнальні... постріли

У цьому «Дяді Вані» є якийсь секрет. Із тих постановок, що здійснені Станіславом Мойсеєвим у період його роботи в Молодому театрі, збереглись донині не всі, зійшли зі сцени вистави, що були, можливо, гостріші, яскравіші, більш естетично вишукані (як-от «Дон Жуан», «Гамлет» чи «Гедда Габлер»). А «Дядя Ваня» — тримається...

У чім тут річ? Як згадував художник Андрій Александрович-Дочевський, спектакль робився в стані душевного спокою та внутрішньої гармонії. Справді, було  таке враження, що двоє митців-аристократів, Мойсеєв та Александрович-Дочевський, вирішили на дозвіллі неспішно навідатися до рідної провінції, де колись, задовго до них, мешкав Антон Павлович Чехов, і трохи пожити там. Невипадково, і разом із тим несподівано, на заднику виникав мальовничий український краєвид. Отже, у виставі була тиха радість впізнавання щойно знайденої Батьківщини.  Але був і страх її втратити — тоді, коли Войницький у відчаї зривав намальований задник і за ним відкривалася моторошна порожнеча Космосу, де засвічувалися зірки, надто далекі й недосяжні.  Це тепер нам здається, що ми вже знайшли Батьківщину, а отже, нам є що втрачати. А тоді, весною 2004 року, коли вистава з’явилася на світ, усе це ще здавалося вельми туманним, якщо не безглуздим і безвихідним: що нам втрачати, коли ми ще нічого не знайшли?

Той наївний час, що його тепер можемо називати «довоєнним», ніби законсервувався в цій тихій виставі, яка раптом переривалася дилетантськими  револьверними пострілами .

Поміж постановок Мойсеєва можна згадати принаймні дві, де на сцені звучать постріли. Це  якраз «Дядя Ваня» й пізніша «Квітка Будяк» у Національному театрі ім. І. Франка. Якщо взяти календар і зробити просте співставлення, вималюється дещо цікаве. В обох випадках ці постріли були чимось більшим, аніж театральним ефектом. Вони ніби сигналізували про щось таке, про що ще ніхто не здогадувався, —  ні публіка, ні артисти, ані навіть сам постановник. Але так і було: постріли в «Дяді Вані» прозвучали на прем’єрі весною 2004 року, а восени почалась Помаранчева революція. Так само у виставі «Квітка Будяк» — тут постріли пролунали на прем’єрі влітку 2013-го,й комусь така розв’язка здавалася штучною й непереконливою. Але через кілька місяців надто переконлива стрілянина вже гриміла на вулицях неподалік театру. Як кажуть, у таких випадках музи мовчать. Справді, мовчать — бо вони висловилися ще до того, як усе почалося.

У сотій виставі «Дядя Ваня» гратимуть актори: Олексій Вертинський, Валерій Шептекіта, Наталія Васько, Ліліана Ребрик, Ганна Розстальна, Станіслав Боклан, Ігор Портянко, Наталія Кленіна і Борис Георгієвський.