Симетрія «Золотого Бабая»-II
Поставивши надзвукову мету «розвиток масових жанрів української літератури, відомих як «белетристика», «чтиво» або «pulp fiction», конкурс гостросюжетного роману «Золотий бабай» благополучно дошкандибав до свого повторного втілення. Перше було у травні 1999 року, коли змаганням рукописів визначились дев’ять лауреатів та володар гран-прі — його отримав Василь Шкляр за свій знаменитий роман «Ключ». Загалом було видрукувано сім книжок. Але це вже історія спроб згадуваного розвитку і, судячи з результатів, доволі вдала.
Минуло майже два роки (періодичність конкурсу) і «Бабай» знову зібрався когось визначити-нагородити. Форма другого конкурсу дещо змінена: змагаються не рукописи, а надруковані книжки, що були вибрані з-поміж робіт, які надійшли протягом 1999—2000 років. Минулого року сім найкращих видань оприлюднили. Список цей виглядає наступним чином: «Сучі діти» (О. Винокуров), «Виконавець» (О. Волков), «Адель» (Р. Гедеон), «Татова доня» (Д. Дідковська), «Я, зомбі» (Л. Кононович), «Кінець світу призначено на завтра» (Л. Кононович) та «Заповіт прадіда» (Т. Парнюк). Зміна у системі визначення кращих пов’язана з тим, що переможця обиратимуть за чотирма критеріями: результати продажів, голоси читачів, оцінка журналістів та, найголовніший, оцінка професійного журі. Перших три вже позаду, і їх результати відомі. Отже, рейтинг продажів очолює історично-еротична мелодрама «Адель», за нею розташувалися психологічний детектив «Татова доня» та бойовик «Я, зомбі»; замикає ряд «Кінець світу...» Воно й справді — що ж далі?.. Рейтинг відгуків читачів має дещо інший вигляд: містичний трилер «Виконавець», трилер-притча «Сучі діти», «Адель». «Кінець світу...» незмінно плентається у хвості, а авантюрний молодіжний роман «Заповідь прадіда» є впертим «центристом», що розмежовує гордих лідерів та похнюплених аутсайдерів.
Засідання прес-журі головні зеленопесівці брати Капранови перетворили на своєрідне PR-шоу. Охочим та небайдужим до долі бабаївської книжки журналістам дали в руки келишки, щоб вони... ні не випили, а вилили якусь рекламну рідину блакитнуватого кольору у величенькі графини, до яких були причеплені книжки-претенденти. Таким чином письменницька братія висловила свої капризні симпатії. Чесно кажучи, я дуже сумніваюся у суворому дотриманні принципів об’єктивності за допомогою цієї методи, але шоу вийшло оригінальне. Справа в тому, що ту саму рідину можна було розлити хоч у всі сім посудин (як це зробив В. Шкляр, що на прохання організаторів першим замочив дно графинів), а можна було плеснути в один чи кілька. Розрахувати точність пропорцій, як це можна зробити за допомогою елементарних оцінок, тут дуже непросто. А раптом рука з чаркою здригнеться? Але як би там не було, колеги-журналісти, разом з вашим покірним слугою, визначили свої симпатії. Трійка лідерів: «Сучі діти» О. Винокурова, «Виконавець» О. Волкова, «Я, зомбі» Л. Кононовича. Симптоматичним видається те, що серед лідерів, визначених професійними читачами (журналістів можна віднести до цієї категорії), відсутні чарівні претендентки на статую «Золотого бабая». Загалом же Капранови дбають про сексуальну рівність — 50:50.
Залишається останній тур — оцінка професійного журі. До складу останнього входять такі знані у письменницьких та навкололітературних колах люди як Валентина Кирилова, Сергій Набока, Вадим Скуратівський, Костянтин Родик, Василь Шкляр. Очолити журі другий раз поспіль зголосився Павло Загребельний. Саме оцінка фахівців й буде визначальною та підсумує різнобійні погляди читачів та ЗМІ. Фінал другого «Золотого Бабая» відбудеться у найсиметричніший день тисячоліття — 20.02.2002. Наступний такий буде дуже не скоро — тридцятого березня 3003 року, отож близнюки Капранови не забарилися скористатися такою дивовижною подвійністю. «День» робить свій прогноз переможця та ставить на Олексія Волкова...
Єдине, що змушує сприкрено чухати поза вухами, відсутність у конкурсі яскравого лідера. І як би анекдотично це не звучало, але причина не у тому, що всі так гарно пишуть, а у тому, що поки що ніхто не вирвався вперед настільки, щоб це було виразно помітно «неозброєним» оком. Йдеться не про те, що автори не мають письменницьких перспектив — вони є, у декого навіть дуже непогані. Однак такого відкриття, яким був «Ключ», надибати не вдалося... Розмір нагород — хоча б володарю гран-прі — організатори поки що не оголошують. Можливо, причина в тактичному інтригуванні публіки, а можливо, просто не знайшлося пристойних меценатів, яким небайдужа мета конкурсу. Як би там не було, зачекаємо до «найсиметричнішого» дня.
