«Театр» очима Олени Богатирьової
Виставка художника театрального — це завжди видовище об'ємне, бо в цьому випадкові будь-яке зображення сприймається не просто живописом чи графікою, це цілий світ окремої вистави, образна ілюстрація сценічного витвору мистецтва.
Виставка художниці Олени Богатирьової, яка експонується в Будинку актора (Ярославів Вал, 7), називається просто — «Театр». І в цьому понятті — вся стихія творчості митця, яка за визнанням професіоналів уже давно створила власний художній всесвіт за назвою «Театр Олени Богатирьової». Самобутній і яскравий.
Театральні костюми Олени Богатирьової не сплутаєш із роботами інших митців. Цей фірмовий, індивідуальний стиль художниця виробляла з часів художньої школи, продовжувала в Київському художньому інституті, куди поступила на курс знаменитого Данила Лідера. І хоча вдалося повчитися у нього недовго, Данило Данилович вів у Олени лише перший курс, він вважав її своєю ученицею. А Богатирьова завжди прагнула талановито підтверджувати це горде звання своїми численними роботами.
Творча натура Олени виявилася в формуванні виставки, її театралізації. Вона розмістила ескізи костюмів і декорацій у певній послідовності і сформувала таким чином своєрідну репертуарну афішу «Театру Олени Богатирьової». На цій афіші — дивовижні відчуття художниці від погляду на драматургію, химерні персонажі вистав, настільки яскраві, що за деякими рецензіями, вони «забивають» режисерські розв'язання і акторське виконання. Олена згодна з цим, бо вважає, що костюм на сцені — річ настільки могутня, що він може визначати або навіть міняти хід вистави. І вона завжди прагне, щоб змінився цей хід у більш талановитий, фантазійно-багатий бік. Але щоб домогтися можливості визначення за допомогою костюма загальної концепції вистави, потрібно до створення кожного образу підходити з всеосяжною сумою знань, яка в поєднанні з художньою інтуїцією та фантазією творця дасть вірний результат.
Олена Богатирьова працює в різних театрах України. У її костюмах виходять на сцену актори Київського молодого театру у виставах «Рехувілійзор», «У моєму завершенні…» і «Як залізний вовк зиму врятував»; актори Донецького драмтеатру у виставах «Любий друг» і «12 та ніч»,Національного театру ім. І. Франка у виставі «Отелло»; Київського ТЮГУ у виставі «Ніч на полонині»; Театру «Золоті ворота» — у виставі «Еврідіка»; Чернігівського театру — у виставах «Мертві душі» та «Камінний володар». У практиці художниці траплялися звернення до одного і того ж твору. Так, «Сон літньої ночі» Богатирьова оформляла в шести (!) постановках і кожного разу це були абсолютно інші персонажі, з наданням їм інших рис і знаходженням інших особливостей характеру. Деякі вистави вже не йдуть на сценах і залишаються жити лише в шкіцах. З особливими почуттями Олена ставиться до своїх робіт у виставі «Войцек» (Молодий театр), «Маркіза де Сад» (театр «Сузір'я»), «Кассандра» (Експериментальний театр), «Хто зрадить Брута» (Театр ім. І. Франка).
Здатність створити образне вирішення вистави і знайти яскравий візуальний хід підштовхнуло О. Богатирьову до режисури. Вона здійснила постановки вистав «Маркіза де Сад», «Кассандра», «Камінний володар» у Севастопольському театрі ім. Б. Лавреньова. Ці вистави були справжнім бенкетом барв і ліній костюмів, вибухами фантазії, вони відрізнялися найтоншим переплетенням візуального та внутрішнього філософського бачення драматургії, глибиною погляду та неординарністю сценічної інтерпретації. Художниця вміє знаходити особливі риси персонажа, то тепло, то іронічно, із засудженням чи любов'ю вигадує вона образ таким, щоб він існував на сцені найбільш переконливо.
Улюблені кольори Богатирьової — червоний, золотий, білий, вони варіюються у вихорі її уяви граціозно та химерно. Любить вона й множинні аксесуари, які, прикрасивши собою костюми, раптом починають жити якимось своїм, особливим життям. Кожен із костюмів Олени самодостатній, він вільно може існувати й сам собою. Художниця, володіючи неймовірною фантазією, вміє втілити таку образність у театральному костюмі, що він стає красномовним, глибоким, філософським витвором мистецтва. Крім цього, і в своєму власному просторі кожен костюм — не однозначний. Багатоплановість звучання його окремих частин, що становить струнке ціле, нагадує звучання оркестру, який складається з різних інструментів. Як талановитий диригент Олена Богатирьова змушує «звучати» свій костюм потрібною мелодією, саме для цієї вистави.
Оглянувши виставку Богатирьової та потрапивши до магічного поля її уяви, починаєш чути це «звучання» в переливах пишних кринолінів, в облягаючих трико, які летять дивними траєкторіями, метрах тканини, вишитих стилізаціях, позачасовому одязі, в суворих, певної доби, костюмах, у неймовірних вкрапленнях речей і предметів у матерію. Кожен костюм веде свою мелодію самобутньо, захоплююче. Всі ці звуки зливалися в єдиний хорал, який прославляє силу творчості, дає таке втілення натхненню митця.
