Театр – це дихання!

Дихання людей позаду або попереду лаштунків. Дихання глядачів, яке дає зрозуміти, що вони в театральній залі чекають, коли підійметься завіса. Темрява в залі. Тихо, мовчи, — написав на своїй сторінці  у «Фейсбук» маестро Luca Ramacciotti. —  І дихання глядачів зупиняється.

Посмішка кашлю (це унікальне поєднання, гасне світло в залі і миттєвий удар кашлю —  і цукерки, готові до розгортання).

Завіса підіймається, і ви знаєте, що магія ось-ось розгорнеться. Нехай це буде проза, балет, лірика, комедія, трагедія, монологи, престигація...

Перший жарт актора, перший крок танцюриста, стояча паличка диригента. Звідти ніщо не буде таким, як раніше. Заведено вважати, що пап’є-маше, полістирол, бальза, фони та ліпнина — це мармур, меблі, ліси, пейзажі, зброя. Нас влаштовує, що люди літають, борються, вмирають, виграють. Все так, неначе це правда. Обман і вигадку приймають тому, що вони дарують справжні емоції.

Митець відчуває напругу на плечах, тому що у нього попереду глядач. За лаштунками перевіряємо, що весь механізм театру працює ідеально, як заведений. Дихання людей, які із-за лаштунків унікальні для артистів, глядачів. А потім оплески. Той хлопок, який має такий же ритм, як серце та горло людини, яка бачила народження, зростає і формує шоу. Оплески всім, що працювали. Митець виходить на сцену, аби подякувати всім працівникам, глядачам, які прийшли туди конкретно.

Адже якщо глядачів там немає, то у нас буде напів магія...