Перейти до основного вмісту

Театральна Мекка центральної України

Фестиваль «Січославна» відсвяткував своє 15-річчя
18 квітня, 00:00

Т еатр — це завжди свято. Багато світла, позолота залу для глядачів, музика, нарядна публіка, квіти... загалом, це виняток із буднів, певна прекрасна подія в їхній одноманітній черзі. Навіть якщо без позолоти й музики, без вбрань і кольорів — театр — усе одно свято. Бо це чудо перетворення однієї людини в іншу, перетворення життя в мистецтво. Це чудо гри — а гра закладена в природу людини. Він не тільки «homo sapiens», людина мисляча, але й «homo ludens» — людина, яка грає. Саме тому театр — найдревніше із мистецтв, з давніх-давен поруч із людиною, в ім’я людини. І в минулому, і нині, і прісно, і на віки віків.

За цими вічними законами театр живе сьогодні скрізь. Зокрема, у центральній Україні. Тут міжобласне відділення Національного союзу театральних діячів, що об’єднує Дніпропетровську й Запорізьку області, у тому числі й театри Дніпродзержинська, Павлограда й Кривого Рогу, 15 років тому заснувало театральний фестиваль-конкурс і премію «Січославна».

Січославна — жіноча іпостась Запорізької Січі, її душа й натхнення. Запорожці, як і всі в Україні, особливо шанували Богоматір, її заступництво й, відповідно, свято Покрови. Тому символ і гран-прі театральної премії «Січославна» — бронзова жіноча фігурка, обкутана з ніг до голови покривалом, що розвівається на вітру. Її обличчя не видно — вона багатолика, у кожного театру своє обличчя, риси його мінливі й постійні, несподівані й передбачувані, можливо, дивні, іноді — це гримаси, іноді — гармонія краси. Розгадка цієї таємниці — головна чарівність театру взагалі й театрального фестивалю-конкурсу «Січославна» зокрема.

Під завісу театрального сезону, навесні, коли вже зіграні головні прем’єри, театри підставляють кращі з них під пильний і вимогливий погляд журі, у змінному складі якого авторитетні для театральної громадськості діячі сцени — режисери, актори, театрознавці — як місцеві, так і запрошені з Києва, з інших регіонів України та із закордону. Переїжджаючи з театру в театр, журі оглядає й обговорює на акторських колективах за 10 днів фестивалю до 25 (іноді більше) вистав драматичних, музичних, лялькових, студентських театрів у найкращих умовах — на їхніх власних майданчиках, у рідних стінах, при «своєму» глядачеві. Ці обговорення стали, по суті, своєрідними майстер-класами для практиків театру, дзеркалом, в якому вони можуть поглянути на себе в контексті театрального процесу в Україні й світі.

Особливість «Січославни» і в тому, що в ній паралельно діє й «молодіжна лінія» — премія для молодих «Надія Січославни» у тих самих номінаціях, що й «доросла». Цікаво, що за 15 років роботи «Січославни» багато з відзначених нею молодих талантів стали вже визнаними майстрами. Для проведення цього щорічного конкурсу-фестивалю Дніпропетровське міжобласне відділення НСТДУ, очолюване Юрієм Чайкою, головним режисером Дніпропетровського театру опери й балету, і відповідальним секретарем відділення Мариною Проценко, активно співробітничає з місцевою владою та адміністрацією обох областей, їхнім промисловим і гуманітарним комплексом, громадськими організаціями, пресою, радіо й телебаченням. І потрібно зазначити, що влада не тільки допомагає «Січославні», але й прислухається до її підсумків.

Багаторазово в різних номінаціях перемагав на фестивалі Дніпропетровський театр «Віримо!», що зріс під керівництвом Володимира Петренка з самодіяльності Палацу піонерів. У результаті колектив «Віримо!» став Муніципальним театром Дніпропетровська. Визнаний і високо оцінений «Січославною» Павлоградський театр ім. Б. Захави під керівництвом Анатолія Реви отримав значно більшу підтримку міської влади. Так само й влада Кривого Рогу, загалом, потрібно визнати, вельми далека від інтересів культури, вимушена всерйоз зважати на унікальний театр «Академія руху» Олександра Бельського. Ну, а радість весни цього року — присудження Національної Шевченківської премії Михайлу Мельнику (Дніпропетровський театр одного актора «Крик») — виросла на багаторазовому визнанні таланту цієї людини «Січославною». До речі, усі названі майстри — володарі гран-прі фестивалю різних років.

«Січославна» своїми об’єктивно присудженими й гран- прі, й іншими преміями, і навіть концертною церемонією вручення нагород привертає увагу й глядачів, і влади, і колег до найцікавіших явищ театрального життя центрального Придніпров’я. До витонченого стилю театру «Vie» з острова Хортиця (керівник Віктор Попов) — і ось уже Хортиця заснувала власний фестиваль. До найцікавіших оперних вистав Дніпропетровського театру, які, хоча й поступаються Національній опері України в розкоші постановок, але часто перевершують столицю рівнем режисури й сяють вокально-драматичною майстерністю. До високого мистецтва лялькового театру — Дніпропетровський колектив «Актор і ляльки». До Театру пісні із Запоріжжя (керівник Олена Алексєєва), до інтелектуального мистецтва скромного театрика на першому поверсі житлового будинку «Десятий квартал» у Дніпродзержинську (керівник Людмила Костенко), до студентських вистав Дніпропетровського театрального коледжу, до молодих акторів і майстрів, до творчих пошуків усіх без виключення театрів регіону. Саме завдяки «Січославні» виріс авторитет ТЕАТРУ ЯК ТАКОГО та його творців у головах і душах, у свідомості тих, хто любить театр і хто може йому допомогти.

Цього року Свято театру в Дніпропетровську було особливо прекрасним. Повний зал Оперного театру вмістив, здається, усіх театральних діячів міста й багатьох з області. На сцені концерт майстрів цього театру, колективів міста прикрасив класичною музикою церемонію поздоровлень і від влади, і від Бурятського театру опери й балету, чиї гастролі плануються в Дніпропетровську, і від гостей з Києва. Вручалися нагороди, почесні звання й премії. У цій церемонії гідну й навіть зворушливу участь узяв митрополит Дніпропетровський і Криворізький Української православної церкви Київського патріархату Адріан у супроводі кліра, який від імені Патріарха Київського і всієї України-Русі Філарета вручив нагороди діячам театрального мистецтва — освячені парні ікони Богородиці й Спасителя, ордена архістратига Михайла (чоловікам) і св. великомучениці Варвари (жінкам). Орденом Великого князя Володимира нагороджений майстер художнього лиття з «Південмашу» Федір Майстренко, руками якого і ллється бронзова «Січославна». Таким чином сучасна церква прокладає міст співпраці між світом Віри й світом Мистецтва в потоці духовного відродження народу України.

15 років «Січославні». Підлітковий вік нашої держави, вік ранньої юності. Доречно пригадати слова поета:

— А моя страна подросток —

Твори, выдумывай, пробуй!

Прекрасна формула будь- якої творчості, державної, наукової, театральної: творити, вигадувати, пробувати! Робитимемо це все разом — в ім’я України, в ім’я Театру, в ім’я майбутнього!

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати