Тема жінки, що йде крізь війну

Після  постановки вистави «Кураж» народна артистка України, керівник курсу Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого Валентина Зимня привітала своїх випускників з першою професійною роботою і побажала їм щасливого творчого шляху.

Вистава «Кураж», що її обрано для старту, певною мірою — творчий експеримент, на який, як правило, молоді актори-початківці легко відгукуються, впевнені, що зможуть сказати своє нове слово в мистецтві. Режисер-постановник і хореограф Олексій Скляренко дає їм таку можливість, при цьому максимально актуалізуючи драматургічний матеріал.

«Тема  вистави — жінка, що йде крізь війну, — розповів О.СКЛЯРЕНКО. — Для мене це не конкретна Кураж, це стоїчний міцний збірний образ жінки у протиставленні збірному образові війни, долі і смерті».

У постановці від п’єси «Матінка Кураж  та її діти» Б. Брехта залишається лише сюжетна канва, яку глядачі можуть розпізнавати в міру своєї обізнаності з творчістю відомого німця. Хто знає п’єсу, дивується з можливостей її інтерпретації, асоціацій, що виникають, решті ж залишається прочитувати події безпосередньо. А все тому, що виставу вирішено засобами пластики, хореографії, без тексту. Прибравши слово Брехта, позбавивши виставу літературної основи, вербального звучання, постановник навмисне відходить від прив’язки до певного часу, до стилістики автора, до реальності описуваної ситуації, він прагне вийти на художнє узагальнення, зробити зрозумілим створене нами, сьогоднішніми, тут і зараз. І в результаті виходить власна п’єса, пов’язана з Брехтом хіба що схожістю у назві, — «Кураж», хоча й саму скорочену назву в цьому випадку можна трактувати ширше, ніж просто ім’я головної героїні. Цю пластичну драму Олексій Скляренко за допомогою компанії RBgroup і однодумців  (постановочної групи: художник — Тарас Ткаченко, композитор — Андрій Шусть, автор картини на афіші — Марія Кривопишина, продюсер — В’ячеслав Жила), перетворює на вервечку хореографічно вивірених, вишуканих сцен, де у формі різних пластичних стилів танцювального мистецтва майстерно конструюється  історія родини матінки Кураж  на тлі військових подій, що відбуваються. Творчість Олексія Скляренка дає можливість говорити про появу в київському театральному просторі самобутнього і надзвичайно цікавого постановника-хореографа. Його стиль вирізняється своєрідністю малюнка хореографічних рухів, він завжди поривчастий, графічно різкий, симетричний за амплітудою  і органічний за втіленням. Він мислить небанально, винаходить нові, несподівані ракурси руху, вміє точно висловити сутність образу пластичною характеристикою, створити переконливу хореографічну конструкцію всієї вистави.

Слід відзначити бездоганну психологічну і технічну підготовку акторів, що втілюють у «Кураж» завдання постановника, це чудово відпрацьовані синхронні  масові партії, проникливі за почуттям сольні партії, дуетні. Акторський склад працює злагодженим колективом, який тонко розуміє і відчуває одне одного, завдяки цьому те, що відбувається на сцені, є зрозумілим за думкою і переконливим за виконавською майстерністю.

Передусім, побачене сприймається емоційно, тому що воно візуальне, музичне і пластичне. Але через емоції постановник уміло проводить думку свого потужного естетичного послання: людське життя, світ дуже крихкі, це єдине, що гідне збереження. Неприпустимо, аби війна панувала на землі, неможливо, аби наші сини гинули. Події, що описуються Брехтом, відбувалися давно, але майже через сто років тема війни стає актуальною для нас, в Україні. Цей кричущий факт вистава «Кураж» заперечує художніми засобами. Вона сприймається як прокляття війні і цілком може стати епічною виставою-застереженням. Для будь-якої країни, для будь-яких часів.

В’ячеслав ЖИЛА,   продюсер компанії RBgroup і вистави «Кураж»:

— Виставу я побачив півтора року тому. Це була дипломна робота нашого театрального університету, курсу Валентини Іванівни Зимної. Мене вона дуже вразила, і коли курс вже випустився, я запропонував їм такий проект — зіграти прем’єру на великій сцені і презентувати колектив у професійній роботі. Було виготовлено декорації, залучили до творчої співпраці художників Тараса Ткаченка і Марію Кривопишину, композитора Андрія Шустя і зіграли виставу. Мені здається, що режисер Олексій Скляренко недарма звернувся саме до Брехта. Театр завжди передбачає події, і в цій роботі, в певному сенсі, Олексій виявився пророком. Сьогодні вистава видається надзвичайно актуально.

Ми передбачаємо подальше життя цієї вистави. Заплановано поїздки до Одеси, Тернополя. А в грудні хочемо показати її знову в Києві і запросити представників посольства Німеччини і Німецького культурного центру Ґете-Інституту в Україні.