Тереза Перета дала майстер-клас

Для бенефісу ювілярка обрала одну з найулюбленіших своїх ролей – сеньйори Бальбоа (Бабусі)  у мелодраматичній комедії «Дерева вмирають стоячи» Алехандро Касона. Вистава, поставлена Іваном Сорокою, коли він був ще студентом Театрального інституту, і яка з 2000-го не сходить з репертуару. Нагадаємо, Тереза Семенівна віддала театру 56 років життя, зігравши у ньому близько трьохста ролей!

Актриса народилася на Волині у багатодітній і багатонаціональній родині. Батько її був українцем, мати – чешкою. В жилах її тече й австрійська кров від бабусі…  У своєму зверненні до глядачів по завершенні вистави Тереза Семенівна оживила сторінки біографії: «Я вважаю, що саме батькова скрипка і бабусин ліс привели мене до театру. Коли я закінчила школу, батьки категорично були проти того, аби я стала актрисою: або лікаркою, або вчителькою».  Та характер у дівчини був неабиякий. Документи вона подала у Київський  інститут театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого, а коли приїхала складати іспити, секретарка, подивившись на сільську дівчинку-відмінницю і не побачивши в ній явних ознак майбутньої артистки, порадила пошукати інший навчальний заклад. Конкурс був  25 людей на місце! Збентежена, вона пішла, і ноги принесли до університету, де у пустому фойє вона розгублено роздивлялася якісь плакати про художню самодіяльність, стінгазети… Коли якийсь чоловік запитав: «Ви щось хотіли?», дівчина розплакалася, розповіла свою сумну історію. А чоловік виявився завкафедрою з філфаку, вислухав, заспокоїв і сказав, щоб вона забирала документи з театрального і вступала до університету, бо, мовляв, такі як вона необхідні школі.  Але на порозі театрального інституту дівчина схаменулася і твердо вирішила не зраджувати мрію. Гуляючи Києвом, спустилася до Дніпра і, зачарована краєвидом і чистотою води, сказала собі: «Не вступлю, то втоплюся»!

Бог і доля були на її боці: склала всі іспити на «відмінно», потрапила на курс легендарного професора Володимира Неллі. 1958-го року закінчила інститут. Кілька років працювала у різних театрах: у Сумах, Артемівську, навіть у Махачкалі, аж поки у вересні 1963 року не була прийнята до Івано-Франківського театру, у якому продовжує радувати і дивувати публіку силою духу і розмаїттям таланту, внутрішньою і зовнішньою молодістю, життєлюбством. Її люблять шанувальники, глибоко шанують і мають за приклад колеги, і усі зичать ювілярці здоров’я, натхнення, бажання знову і знову відкривати глядачам очі та серця своїм мудрим та, водночас, молодим мистецтвом!