Тетяна ШЕСТОПАЛОВА: «Зараз живу з напіврозкраєним серцем»!

Смерть 65-річного Шестопалова стала шоком! Фактично за півроку майстер «згорів». Дата 22 червня стала чорним днем для всього колективу Російської драми ім. Лесі Українки — адже це вже третя втрата! Нещодавно помер 70-річний Вадим Терентьєв, який очолював студію молодих акторів при театрі. 29 січня прямо на сцені помер 52-річний Олександр Бондаренко, граючи у виставі «1001 пристрасть, або Дрібниці життя», а під завісу сезону трупа втратила провідного актора Валентина Шестопалова. Більше ми не побачимо Валентина Микитовича в ролі Сема («Бабине літо»), Фірса («Вишневий сад»), Дяді Васи («Пані міністерша»), Аристарха Володимировича («Прибуткове місце»), Осипа («Ревізор»). Дуже шкода, що шестопаловська мрія — вистава «Маскарад», в якому він чудово грав Арбеніна, повернеться до афіші Російської драми, але вже без Шестопалова. Невідомо, що буде з театром «Актор» і його репертуаром (адже в багатьох виставах Валентин Микитович грав без дублера)...

Шестопалових називали ідеальною парою. Тетяна Сергіївна буквально розчинялася у Валентині Микитовичі, створюючи всі умови, щоб він міг займатися творчістю: грати на сцені і в кіно.

Давайте разом погортаймо родинний альбом Шестопалових і, можливо, дізнаємося таємницю їхнього родинного щастя, а ще повчимося мудрості та силі духу цієї мініатюрної жінки, яка продовжує справу, розпочату її зоряним чоловіком.

«КОЛИ ШЕСТОПАЛОВ ВИЙШОВ НА СЦЕНУ І СТАВ ГРАТИ, ТО ВСІ ГЛЯДАЧКИ В НЬОГО ЗАКОХАЛИСЯ!»

— Тетяно Сергіївно, розкажіть, як ви познайомилися з Валентином Микитовичем? Чи це було кохання з першого погляду?

— Це був початок 1984 р., я жила в Кишиневі, працювала в Будинку актора. Тоді часто проводилися творчі вечори і вистави, коли запрошували на гастролі до столиці Молдови акторів із республік колишнього СРСР. Складаючи перспективний план, я зателефонувала колегам до Києва, щоб вони порекомендували, хто в нас може виступити? І тоді вперше почула, що є прекрасний актор Валентин Шестопалов, який підготував нещодавно дуже цікаву моновиставу за Гоголем і Камю. Я, як адміністратор, зустрічала актора в Кишиневі. Високий, але зовсім не красень, щоправда, коли він вийшов на сцену, і став грати, то всі глядачки в нього закохалися! Він зачарував своїм талантом і для багатьох його «прочитання» Камю і Гоголя стало одкровенням. Мій інтерес до Валентина був перш за все, як до чудового актора. Потім він поїхав до Києва, і почалися дзвінки. Одного дня Валентин запитав — чи може він приїхати до Кишинева? Я не заперечувала. На той час ми обоє вже мали сумний досвід подружнього життя і розлучення... Я відчула його тонку душу, і зрозуміла, що він мене потребує, і я готова простягнути йому руку. Знаєте, нам завжди було добре вдвох, він немов магніт притягував. У грудні 1985-го ми розписалися. Спочатку жили на два міста: я — в Кишиневі, а Валентин — у Києві.

Одного дня Валентин признався, що у нього є мрія — організувати театр-кафе. Хоча я спочатку поставилася до цієї ідеї як до чогось тимчасового, а виявилось, що це стало першою цеглинкою до споруди театру «Актор», якому сьогодні вже 27,5 років! Перші чотири сезони наш театр виступав у кафе «Теремок». Дебютували 3 квітня 1987 р. «Лавкою» (нині це вистава-талісман і візитівка нашого колективу). Починали грати о пів на десяту вечора. Але глядачів пізня година не бентежила. Всі вистави проходили з аншлагами! Другою постановкою стали «Нотатки божевільного» за Гоголем. Поступово афіша розширювалася: «Емігранти» С. Мрожека, «Рондо» за творами В.Розова та М. де Гельдерода, «Маленький принц» Екзюпері, «Блакитна троянда» Лесі Українки та інші (з часу створення «Актор» налічує понад 30 п’єс). Поступово наш колектив зайняв свою нішу в театральній афіші Києва. А коли ми отримали приміщення в кінотеатрі ім. Чапаєва, то воно стало рідним домом для всіх акторівців.

Ще наприкінці 1980-х Валентин Шестопалов сказав: «Для мене театр «Актор» — це спосіб самоствердження, реалізація сокровенних творчих мрій, можливість працевлаштування моїх товаришів. Ми не закриваємо дверей ні перед ким!»

ТЕАТР «АКТОР» ДЕБЮТУВАВ 3 КВІТНЯ 1987 р. «ЛАВКОЮ» (НИНІ ЦЕ ВИСТАВА-ТАЛІСМАН І ВІЗИТІВКА КОЛЕКТИВУ)

ТЕАТР-ДІМ І ТЕАТР-РОДИНА

— Валентинові Микитовичу цікаво було бути актором чи режисура його теж притягувала (адже багато вистав театру «Актор» він сам поставив)?

— Валентин завжди підкреслював: «Я актор»! Він говорив, що занадто любить себе, для того, щоб бути режисером. Адже хороший постановник повинен абсолютно забути про себе і розчинитися в акторах, коли ставить виставу. «А я люблю своє акторське еѓо»! Валентин ставив по-акторськи, дуже відповідально ставився до вистави. На репетиціях він підказував колегам як краще зіграти ту чи іншу сцену, як розставити акценти, а після вистави робив розбір: що вийшло, а що потрібно виправити. Так склалося, що після вистави я теж заходила за лаштунки і (я завжди на всіх постановках знаходжуся в залі) говорила про свої враження і про те, як публіка сприймала...

 — Ваш театр має камерну сцену, яка вимагає від акторів роботи на півтонах, якоїсь сповідальності. Адже глядачі сидять дуже близько до сцени і якщо переграти, то з’явитися фальш і публіка не повірить акторам...

— Так, ви маєте рацію. Наша сцена вимагає від акторів більшої відвертості. Прикладом щирості і майстерності завжди був Валентин Микитович. Адже є в акторів свої таємниці гри на великій і малій сценах. Я ніколи не втручалася до творчого процесу і якщо після вистави бачила, що щось не вийшло, то прагнула сказати про це дуже тактовно. Театр «Актор» можна назвати театром-домом і театром-родиною. Всі актори, які працюють у нас, знають, що їх тут люблять і чекають! А суперечності якщо й виникали, то це було на репетиціях, і йшло на користь виставі, оскільки кожен шукає як краще і повніше розкрити створюваний образ.

— Що буде з «Актором « у майбутньому?

— Доки у мене стане сил, робитиму все, щоб театр «Актор» існував! Коли Валентин захворів, і я зрозуміла, що це дуже серйозно... А як адміністративний працівник розуміла й інше, що ми зобов’язані зробити план, а ми його не даємо тому, що репертуар зав’язаний на Валіку, то почала домовлятися з акторами, які могли б урятувати його ролі. Я була впевнена, що чоловік одужає, але це буде тривалий процес. Підняла питання про другий склад виконавців і Валя зі мною погодився, що доки він хворіє театр все одно має працювати... До «Лавки» ввели Юру Яковлєва, до «Шлюбного свідоцтва» — Анатолія Ященка, Ігоря Славинського до «Листів кохання» (до речі, він є режисером цієї вистави). Зараз іде робота над виставами, які Валентин сам поставив, дотримуючись його концепції. Є записи на дисках, і я вдячна акторам, які входять до цих шестопаловських постановок, що вони підтримали наш театр у скрутну хвилину. Звичайно, це будуть інші вистави, але справа Валентина Микитовича живе! Буде поставлено й виставу, над якою він почав працювати, але смерть сплутала всі його плани. Це сучасна п’єса американського драматурга-емігранта. Назву й автора не називатиму (через театральний забобон). Текст Валентин із акторами розібрав за рядочками, ми навіть встигли купити нове устаткування для цієї постановки. Прем’єра відбудеться в наступному сезоні, а виставу присвятимо Валентинові Микитовичу. А хто стане художнім керівником «Актора»? Це питання наразі відкрите, але впевнена, що очолить наш колектив людина, яка любить театр і «Актор» ще багато років радуватиме глядачів своїми виставами.

— Тетяно Сергіївно, Національний театр російської драми ім. Лесі Українки — теж довга сторінка в творчій долі Шестопалова...

— Цей розділ у житті і долі Валентина Микитовича ще більше аніж театр «Актор» (із 1974 — 1982 р.р., потім після перерви з 1995 р. і до 22 червня 2013-го Шестопалов працював на цій легендарній сцені — Т. П.)! Знаєте, з січня біль у чоловіка був такий сильний, що він не міг спати і часто прохав посидіти біля нього. Ми багато розмовляли, а головною темою був Театр російської драми. Останні дні він дуже мучився, впадав у марення. Коли його повезли на операцію (18 червня) Валентин раптом запитав: «Котра година»? Я відповідаю — 8.30! А він стрепенувся: «Я не можу їхати на операцію, оскільки ввечері у мене вистава»! Я його заспокоїла, сказала, що виставу замінили. Після операції чоловік впав у кому і більше до Валентина свідомість не поверталася...

«АКТОР МОЖЕ НЕ ПРИЙТИ НА ВИСТАВУ ЛИШЕ У ДВОХ ВИПАДКАХ: КОЛИ ВІН ЗНЕПРИТОМНІВ АБО ПОМЕР...»

— Актори говорять, що всі ролі для них, як улюблені діти, та все ж: чи були у Валентина Микитовича ролі, які він виділяв?

— Він дуже серйозно ставився до всіх вистав, і не мало значення — грає він головну чи другорядну роль. Він завжди боявся підвести колег. Валентин говорив, що актор може не прийти на виставу лише в двох випадках: коли він утратив свідомість або помер! Він зобов’язаний завжди бути в формі. У день вистави Валентин відмовлявся від кінозйомок. За три десятиріччя нашого спільного життя лише одного дня режисер не відпустив чоловіка. Це було в Одесі на зйомках серіалу «Зцілення коханням», а ввечері йому потрібно було вийти на київську сцену. Погода була нельотною, і Валя добирався на машині (його привіз директор картини). А я стояла під театром і благала Бога, щоб вони нормально доїхали. Встиг, але дуже перенервував, і це було лише один раз, коли чоловік прийшов до театру за декілька хвилин до початку вистави.

Валентин зіграв масу ролей, але, мабуть, одна з найдорожчих — Арбенін у лермонтовському «Маскараді». Він дуже болісно переживав, коли з репертуару зняли цю виставу. Говорив, що для актора роль Арбеніна схожа з шекспірівським Отелло. Мріяв, що постановка повернеться до афіші. Хоча Валентин розумів, що роки йдуть, він постарів і йому важче грати, але сильно зрадів коли дізнався, що режисер Сілін задумав відновити «Маскарад» і пообіцяв, що Валентин у нім обов’язково гратиме, але на жаль не встиг...

— Можна сказати, що кінокамера любила актора, він багато знімався в кіно і серіалах. А яка робота стала для нього останньою?

— Знаєте, Валентин завжди говорив, що кінокамера вихолощує актора. У серіалах він знімався, щоб заробити гроші, але від відвертої халтури завжди відмовлявся. Ніколи не знімався в рекламі! Роль Бога в телешоу «ДруGoy» Філіпа Кіркорова стала для Валентина останньою. Кіно акторам надає популярність, але головною справою свого життя він вважав театр!

Для мене 30-ть років, які ми прожили разом, пролетіли, як мить! А зараз, коли його не стало, то відчула порожнечу. Я так сильно його любила, і зараз живу з напіврозкраєним серцем!

Валентина Микитовича пам’ятають і люблять глядачі, залишилися записи вистав, фільмів і серіалів. А найголовніше — створений Шестопаловим театр «Актор» продовжує жити і в середині вересні відкриє свій 28 сезон!