«Третя від сонця» і невідомий Миколайчук

Відкриваючи захід, керівник Центру кінематографічних студій НаУКМА кінознавець Лариса Брюховецька наголосила, що перше в Україні було показано невідомий закордонний фільм, у якому зіграв Іван Миколайчук. До цього часу в історії українського кіно було відомо лише про один невітчизняний фільм із видатним українським актором — «Наперекір усьому», який підготовлено у колишній Югославії.

У Могилянці продемонстрували болгарський фантастичний фільм 1972 року «Третя від сонця» (інколи цей фільм згадували в кінокритиці, але зазвичай під неправильними назвами), а точніше, його третю частину. Стрічка складається з трьох новел. Було показано третю — найдовшу частину «Мій перший день», що знято на основі твору болгарського письменника П. Вєжинова (режисер фільму — Георгі Стоянов). Перед початком показу мистецтвознавець Вадим Скуратівський зробив екскурс в історію болгарського кінематографу 1940—1980-х, зупинившись на особливих рисах цієї кіношколи.

«Третя від сонця» (мається на увазі планета Земля) — фантастичний фільм, у якому йдеться про потрапляння прибульця на іншу планету (Землю). Дія відбувається в майбутньому часі. Прибулець мандрує галактикою, переживши щось на кшталт технологічного апокаліпсису. Принаймні перше, що його дивує на Землі, то це тварини. На його планеті тварини зникли дві тисячі років тому. Взагалі, фільму притаманний виразний гуманістичний пафос, він у властивій для наукової фантастики манері показує суспільство майбутнього — жертв технологічного прогресу, кризу раціональності та логіки. Основна сюжетна лінія розгортається навколо дівчини з майбутнього — Лєни. В її часі люди вміють мандрувати крізь час, переміщуючись у минуле. Так і вона вирушає в давноминулий час, у IV—V століття. Вона завжди мандрує в той самий відрізок часу і завжди повертається звідти сумною, розповідають її подруги.

Дівчина Лєна потрапляє в часи поганства (варварства, хоча це слово табуюється у стародавньому суспільстві, бо так тих людей називають у Візантії). Героїня поступово закохується в поганина Бояна (Bayan), якого грає Іван Миколайчук. Дівчина з майбутнього закликає «варвара» не вбивати тварин, відмовити від жорстокості та агресії. Лєна сповідує принципи гуманізму. Її повернення в минуле — це спроба убезпечити своїх попередників від страшних наслідків, що відбудуться в майбутньому. Лєна — образ апокаліптичної планети, яка прийшла до кінця, а Боян — це «чиста пісенна душа», людина природи, людина-казка. Якщо в часи Лєни людство обрало шлях гіперраціоналізму, то доба «варварів» — період гіперірраціоналізму. Перше призводить до технологічного апокаліпсису, друге — до забобонності з трагічним фіналом. Доба з минулого — це час поганських вірувань. Первісні люди не розуміють, звідки з’явилася ця білява красуня і вважають її відьмою, а тому вирішують засудити та спалити на вогнищі. Герой Івана Миколайчука заступається за свою кохану, він готовий мечем боронити її від одноплемінників. Сцени суду показано як апофеоз ірраціональності, поганську епіфанію шаленства. Первісні люди наділені емоційністю, якої вже немає у людей майбутнього, звиклих керуватися холодним прагматичним і надміру раціональним розумом.

Фільм «Третя від сонця» — це критика раціонального суспільства, яке прийшло до апокаліпсису. Дівчина Лєна розуміє, що вона не повинна була залишатися зі своїм коханим із минулого, що двом часам зійтися неможливо, інакше це спричинить трагедію, зрештою, вона одразу була готова прийняти смерть від тубільців, щоб Боян лишився жити (бо вона зайва в тому часі). Чужинка в минулому часі — саме вона. Наприкінці фільму по Лєну прилітають її друзі з майбутнього, але вона, переживши шал кохання, відчувши справжні почуття (яких уже немає в майбутньому) не хоче повертатися. Тоді в неї за допомогою спеціального пристрою забирають пам’ять про минуле, і тільки таким способом дівчину можна було повернути у майбутній час. Боян залишається без неї, але він переносить своєї страждання від нерозділеного кохання в легенди, які кочуватимуть із покоління в покоління, стаючи вічними сюжетами.

Фільм, що знято сорок років тому (уже після виходу «Тіней забутих предків» із І. Миколайчуком), вражає й сьогоднішніх глядачів. Не спецефектами, а ідеєю, розмислами, до яких спонукає. Двом часам ніколи не зійтися в одному часовому вимірі, інакше це завершиться трагедією. Людина, яка живе у світі міфологічної свідомості, може стати жертвою своєї забобонності, первісний світогляд не визнавав «Іншого», вважаючи його небезпечним. А раціональна свідомість породжує не примарних, а технологічних чудовиськ, забуваючи про зв’язок людини з планетою. Обидві стратегії можуть завершитися трагічно, «ситуацією Робінзона», коли після апокаліпсису може залишитися кілька людей, котрі мусять відродити світ. Але чи потрібно, щоб світ розвивався саме так?