Цей чіткий суб’єкт гідності
У прокат вийшов новий фільм Рідлі Скотта «Остання дуель»
«Остання дуель» — лише на перший погляд романтична сага з аристократично-рицарським антуражем. Це історія глибша і драматичніша. Для її кращого розуміння потрібно спочатку розповісти про першоджерело, зрештою втілене на екрані.
Сценарій фільму написаний Ніколь ХОЛОФСЕНЕР, Беном АФФЛЕКОМ і Меттом ДЕЙМОНОМ за документальною книгою американського фахівця з середньовічної літератури Еріка ДЖЕГЕРА «Остання дуель: правдива історія випробування битвою у середньовічній Франції» (2004) про останній офіційно визнаний судовий поєдинок у Франції. Йдеться про судовий двобій 29 грудня 1386, у якому нормандський рицар Жан де Карруж змагався зі сквайром Жаком Ле Грі. Карруж звинуватив Ле Грі у зґвалтуванні його дружини Маргарити де Карруж, уродженої де Тібувіль, у січні 1385. Спочатку рицар звернувся до короля Карла VI, шукаючи апеляції на рішення, винесене графом П’єром д’Алансоном, який, на думку Карружа, виступав за свого васала Ле Грі. Того, хто залишався живим після поєдинку, на знак Божої волі оголошували переможцем. Якби Карруж програв дуель, його дружину спалили б на вогнищі за неправдиве звинувачення.
У наступні століття ця справа стала важливою культурною легендою у Франції, а винуватість чи невинність її учасниць та учасників є джерелом широких дискусій серед істориків та правознавців.
Варто зазначити, що, хоча це була останній судовий двобій у Франції, офіційно дозволені дуелі як помста за ображену честь тривали ще понад пів століття. Останній такий публічно санкціонований поєдинок відбувся 10 липня 1547 в замку Сен-Жермен-ан-Ле: Гі Шабо де Жарнак протистояв Франсуа де Вівонну. Дозвіл на дуель був виданий королем Генріхом II за проханням Жарнака. Останній виграв поєдинок; Вівонн пізніше помер від поранень.
Що ж до книги, то її скорочена версія була прочитана на BBC Radio 4 Робертом ГЛЕНІСТЕРОМ 14 січня 2005, а документальна драма «Остання дуель» з коментарями Джегера транслювалася телеканалом BBC Four 24 квітня 2008.
Перші повідомлення про ігрову екранізацію з’явилися в липні 2019. Повідомлялося, що Бен Аффлек і Метт Деймон зіграють головні ролі, стануть співавторами сценарію та співпродюсерами екранізації, яку зафільмує майстер жанрового кіна Рідлі СКОТТ («Чужий», «Той, що біжить по лезу», «Солдат Джейн», «Гладіатор»). Джоді КОМЕР приєдналася до проєкту в ролі Маргарити де Карруж. Зйомки розпочалися в Дордоні (Франція) і відновилися в Ірландії. Спочатку планувалося, що широкий прокат фільму розпочнеться 8 січня 2021, але через пандемію COVID-19 його перенесли на 15 жовтня.
В побудові оповіді Холофсенер, Аффлек, Деймон і Скотт частково наслідують іншу історичну драму — «Рашьомон» японського класика Акіри Куросави (1950). У Куросави теж ідеться про зґвалтування дружини аристократа, про поєдинок за її зганьблену честь та про загибель одного з дуелянтів. Події показані фрагментарно — з погляду основних учасників і одного зі свідків. «Остання дуель» у свою чергу розбита на пролог, де два вершники зі списами мчать назустріч одне одному та на три частини: «Правда за Жаном де Карружем», «Правда за Жаком Ле Грі» та «Правда за Маргаритою де Карруж». Головні ролі зіграли, відповідно, Метт Деймон (де Карруж), Адам ДРАЙВЕР (Ле Грі) і Джоді Комер (Маргарита). Аффлеку дісталася партія П’єра ІІ, граф Алансона.
«Зґвалтування — не злочин проти жінки, а замах на майно її протектора». Ця фраза одного з персонажів, церковного юриста, вичерпно характеризує звичаї пізнього Середньовіччя, щодо яких Скотт цілком свідомий. Однак весь жах становища жінок від розкриває поступово.
Кожній з частин відповідає своя оптика (оператор — Даріуш ВОЛЬСКІ). «Правда за Жаном де Карружем» — це криваві битви, засніжені краєвиди, кавалькади, що мчать до мети, замки й фортеці, багаття й смолоскипи, суцільна рицарська доблесть і прямота. Деймон грає бравого й похмурого вояку, що не відає страху на полі бою, однак необізнаний у мистецтві придворних інтриг, через що втрачає батьківський спадок і титул капітана, який мав би йому належати за правом.
Ле Грі у виконання Драйвера — особа того типу, який через кілька століть називатимуть «світський лев» чи навіть «лібертін». Походженням з бідної родини, без жодних перспектив, він здобув блискучу освіту, обдарований у мовах і бухгалтерських обрахунках (чим здобув прихильність графа П’єра), має певний шарм, богемний лоск і вельми вільну мораль. В його частині панують бенкети, світські балачки, двозначні ігри, сексуальні оргії, блискучі церемоніали. Звісно, в його інтерпретації він не зробив нічого поганого і злягання було за взаємною згодою.
Титр на початку третьої частини змінюється так, що зникає ім’я героїні й «Правда за Маргаритою де Карруж» перетворюється просто на «Правду».
Події тут розгортаються або в приміщеннях, або в дворах: жінка як цінне майно повинна бути надійно замкненою. З погляду Маргарити де Карруж — грубий безграмотний мужлай, запальний і не дуже розумний деспот; у його ієрархії цінностей дружина мало відрізняється від породистої кобили. Поєдинок для нього в першу чергу справа честі; життя Маргарити — то другорядний фактор. Ні про яке кохання чи ніжність у їхньому шлюбі не йдеться. Що ж до Ле Гріса, то сцена зґвалтування насправді практично ідентична як у його баченні, так й в спогадах Маргарити — тобто саме так і виглядає будь-який секс на переконання героя Драйвера: згода жінки — необов’язкова дрібничка.
Джоді Комер вміло відображає героїню в усіх цих емоційних і смислових ракурсах — блискуча дама й господиня, спокусливий об’єкт бажання і нарешті розумна освічена жінка, котра кидає нечуваний виклик не тільки Ле Грісу, але й своєму чоловікові та всьому мізогінному суспільству загалом. І отут головна відмінність від Куросави: правда таки є, і це правда Маргарити, яка відмовляється бути покірливою жертвою.
Для Скотта це вже не перша робота на історичному матеріалі, але саме в «Останній дуелі» він уникає штампів костюмованих блокбастерів. Це кіно непатетичне, без прямолінійних маніпуляцій емоціями авдиторії, без мелодраматичних милиць. По суті, через гру акторів, через ретельну роботу з сюжетом Скотт проводить свій власний судовий процес, але остаточний вердикт лишає нам.
Так само як і питання, наскільки ця історія актуальна сьогодні.
«Найважливіший погляд — від Маргарити»
Коментарі Рідлі Скотта про зйомки «Останньої дуелі» та про режисерську роботу.
(перекладено з сайту телеканалу Sky News)
ПОДІБНІСТЬ ДО КУРОСАВИ ТА СЮЖЕТНА СТРУКТУРА ФІЛЬМУ
— Просто, в принципі, подивитися на це з трьох різних точок зору здалося мені чудовою ідеєю. Що це було. Найважливіший контекст і погляд, безумовно, від Маргарити. А наступний, я вважаю — від її чоловіка, який таки схильний вірити, що вона вчинила перелюб. Це є інакше ставлення того часу. І нарешті, звичайно, людина, яка вчинила цей вчинок і дійсно вважає, що не зробила нічого поганого.
— І в цьому для мене суть справи, тому що так ініціюється дискусія: «Чи було це добровільно? Чи було це насильство? Чи було це зґвалтування? І що було в голові чоловіка (де Карружа. — Д.Д.)?» Тому для мене це одна з причин, чому я зняв фільм.
— Не візуальний бік, не зображення, не середньовічне лайно — чи це насправді пов’язано з тим, що таке історія? Я розробляю більшу частину мого власного матеріалу, тому завжди йдеться про суть справи.
АКТОРСЬКА ГРА
— Робота режисера — провести дуже добрий кастинг, а коли ви провели кастинг дуже добре, це все одно, що взяти камінчик і кинути його в басейн зі стоячою водою і дивитися, що відбувається, обговорюючи це. Тому що, щойно я кажу «мотор!», вона (Джоді Комер. — Д.Д.) сама по собі, і вона сама рухається з іншим актором. Багато чого в цей момент стає інтуїтивним, і це тонке налаштування чудової акторської гри, чудових акторів.
АКТУАЛЬНІСТЬ СЮЖЕТУ В КОНТЕКСТІ СЕКС-СКАНДАЛІВ У КІНОІНДУСТРІЇ
— Ми спеціально це не планували. Неминуче, через тему та спосіб, як він зроблений, фільм охоплює це питання. Якщо це так, то це чудово; а якщо він задовільно відповідає на такі питання, то це ще краще.
ТОЧНІСТЬ ІСТОРИЧНОГО АНТУРАЖУ
— Люди питають: «Що ви досліджували для Римської імперії?» (для фільму «Гладіатор». — Д.Д.) Я сказав: «Нічого». Я подивився на кілька фотографій і подумав: «Нехай це працює». Найбільшою інвестицією, яку я коли-небудь робив у своїй кар’єрі, було піти в надзвичайно хорошу художню школу. І це годувало мене все життя. Я ніколи не ходив до кіношколи. Тож я дивлюся на кілька картинок і отримую трансформацію у себе в голові. І я так працюю.
ЗЙОМКИ ПРОДОВЖЕННЯ «ГЛАДІАТОРА»
— Ми прагнемо працювати на 18 місяців вперед. Інакше у вас є ці жахливі прогалини. Ви закінчуєте фільм, і якщо ви не подумали, що робитимете далі, то ви сподіваєтеся, що щось хороше впаде на ваш стіл. Це ніколи не відбувається.
СПОСОБИ РЕЛАКСАЦІЇ
— Я малюю весь час. Це мої вихідні. Моя дружина любить їздити до Коста-Ріки, щоб побачити своїх сестер. Це чудово. Тому що вона любить море, а я ні.
Author
Дмитро ДесятерикРубрика
Культура