«Ці хрести на банях і цілий храм стануть нашим орієнтиром»
Ці травневі дні були насичені подіями. Але благодійні концерти академічної музики «З вірою і любов’ю», що пройшли в Івано-Франківську, Тернополі, Львові та Києві, стали подією непересічною.
Так, 5 травня на головній оперній сцені країни відбувалося дійство. Справді величне і справді варте уваги. Українська греко-католицька церква та видатні діячі української культури з благословення, під патронатом та за особистої участі Блаженнішого Любомира (Гузара) провели четвертий благодійний концерт академічної музики «З вірою і любов’ю». Кошти від благодійного концерту будуть передані на побудову Патріаршого собору УГКЦ у Києві. Нині немає людини, яка не чула б, що у столиці, на лівому березі Дніпра, будується храм — Патріарший собор Воскресіння Христового Української греко-католицької церкви. Храм будується в надії, що через нього на весь український народ буде сходити Божа благодать.
У житті кожного Божого храму є три основні моменти: освячення і закладення наріжного каменя, освячення хрестів і час освячення самого храму, престолу та іконостасу. Такі моменти переживає і Патріарший собор УГКЦ. Зокрема, 27 жовтня 2002 року було освячено наріжний камінь Патріаршого собору Воскресіння Христового. Тоді над Києвом зазвучали слова Архиєрея: «Господи Боже наш, що зволив і на цьому камені збудувати для Себе церкву, Ти сам тим, що Твоє від Твоїх приносять на спорудження для Твоєї прослави будованого храму, воздай щедрістю Своїх небесних благ, і скріпи тих, що працюють, зберігаючи їх непошкодженими...»
10 жовтня 2004 року відбулося освячення та закладення хрестів. Пригадую тодішню Службу Божу. На вулиці зябко, але людно і шумно, бо під храмом деякі політичні партії влаштували пікет. Голоси чимось невдоволених чулися доти, допоки не вдарив дзвін. Було помітно, як стихали непристойні, як для такого місця, вигуки. Тоді й власне Собор став Собором. З цієї нагоди у проповіді Блаженніший Любомир передусім подякував владикам та священикам, жертводавцям та усім, які духовно єдналися у цей час. Потім глава УГКЦ вдався до історії, і розповів, як за часів радянської влади великий хрест одного із храмів поблизу Чернівців, який був біля аеродрому, слугував орієнтиром для літаків. В один момент вітер зламав цей хрест, пілоти втрачали орієнтир і влада була змушена відновити його, щоб він далі виконував свою, корисну для неї, функцію. Спираючись на цю подію Блаженніший Любомир зокрема сказав: «Ці хрести на банях і цілий наш храм стануть нашим орієнтиром. Це надзвичайно важливий момент у житті нашої церкви, адже йдеться не про те, щоб збудувати ще один храм, а про те, що він для нас усіх — мешканців Києва, інших міст і сіл України та тих, хто живе за межами нашої держави — має стати орієнтиром, який поведе нас до Бога».
Між цими датами, по правді історичними, теж були події. Із Собором, в тому числі. У неділю, 28 березня 2004 року, біля Патріаршого собору була освячена молитовна каплиця, в якій планувалося, що монахи Студійського уставу проводитимуть регулярні богослужіння. А вже 19 листопада 2005 року між 5—6 годиною ранку сталася пожежа в каплиці. Сторож, який перебував на будівельному майданчику, викликав пожежну охорону, але через те, що каплиця була дерев’яна, практично нічого не вдалося врятувати. За словами ієромонаха Василя (Захаруся), настоятеля каплиці, у вогні згоріли престол, різьблені намісні ікони, кивот, ризи, літургійні книги та інші речі, що були у цьому приміщенні.
19 січня 2006 року, на празник Богоявлення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, в Патріаршому соборі було відслужено першу Божественну Літургію. Місце для молитви приготовлене у підвальній частині храму. Літургію у співслужінні із священиками УГКЦ відслужив Блаженніший Любомир. Пожежа, як про це згодом у проповіді скаже Блаженніший, спонукала шукати відповідного місця для молитви вже чималої громади вірних, яка згуртувалася навколо храму. Спочатку для відправ було пристосовано вагончик. А відтак виникла ідея підготувати для богослужінь приміщення у підвальній частині Собору.
В опері на святі слово спочатку мав Блаженіший Любомир (Гузар). Глава Української греко-католицької церкви розпочав із мрії, вірніше зосередив нашу увагу на тому, що не варто з нагоди свята бажати іменнику, щоб збувалися його мрії. «Бо буває, і не дуже рідко, що стаються речі, далеко кращі, ніж ті, про які ми можемо мріяти», — резюмував Блаженіший Любомир. І навів приклад із власної мрії. Бажав зібрати кошти, щоб довершити Собор, але вийшло, що «моя мрія була убога, скромна, але милостивий Господь дав можливість зробити більше...Дехто може вважати, що успіх цих концертів залежить від того, як глибоко ми сягнемо у наші кишені. Але правдою є те, що успішність концерту залежить від того, як широко ми відкриємо вуха нашого серця для сприйняття краси, для сприйняття духовних вартостостей, які криються в красі».
Далі Блаженіший подякував. Усім. Насамперед тим, хто доклався до проведення свята. Таких його Блаженство нагородив Грамотами вдячності. Бронзова грамота дісталася Михайлу Костюку, срібна — Василеві Кощинцеві. Золоту грамоту поніс Іван Васюник, той, що нині віце-прем’єр міністр України.
Друга група причетних — це, звісно, артисти, які за символічну винагороду вирішили подарувати свій талант. Це і оперні співаки, це віртуози-музики, це і майстри писаного слова. І звісно, режисер-постановник, художник-постановник та ведучий дійства. Слова вдячности отримали і ми, ті, що в залі. Ті, які прагнули охоче відкрити «вуха» своїх сердець для прекрасного.
А прекрасним в той день було мистецтво співу та слова. Влучно зауважив ведучий, що голос — той інструмент, яким людина звертається до Бога. У той вечір зі світових сцен на Київ спустилися таланти. Майстерна гра Академічного камерного оркестру «Harmonia Nobile» (художній керівник — заслужений артист України Олег Герета), який заснований у 1985 році Ігорем Пилатюком, народним артистом України, нині ректором Львівської національної музичної академії імені Михайла Лисенка. Ігор Михайлович диригував оркестром весь концерт. Величавий спів Муніципальної чоловічої хорової капели імені Л.Ревуцького (художній керівник — народний артист України Богдан Антків, головний диригент — заслужений діяч мистецтв України Юрій Курач). Український композитор, піаніст Олександр Козаренко, скрипаль-віртуоз Назарій Пилатюк. Це оперні співаки, солісти Національної опери України Павло та Петро Приймаки. Це Тарас Штонда — соліст Національної опери та Большого театру. Це сестри Галина та Наталя Дацько зі Львова. І Вікторія Лук’янець. Народна артистка України, солістка Національної опери України імені Тараса Шевченка та Віденської опери подарувала аж шість концертних творів. Пані Вікторія так старалася, що зал в оваціях слухав її стоячи. Це лауреат Національної премії України Василь Герасим’юк. Це відомий український видавець і письменник Іван Малкович. А зорганізували всіх митців режисер-постановник — Сергій Архипчук. Вести таке прекрасне дійство випала честь заслуженому артисту України Євгену Нищуку.
Перенесення осідку глави Української греко-католицької церкви до столиці України сприятиме міжконфесійному діалогові», — сказав Блаженніший Любомир (Гузар), верховний Архієпископ Києво-Галицький, на прес-конференції у Києві 19 грудня 2005 року. Зближенню церков слугуватиме і будівництво в такий спосіб Патріаршого собору Воскресіння Христового. Недаремно Блаженіший Любомир сказав, що будова храмів не є тільки земною, матеріальною справою. Правда, що храм — твір людських рук, але зводять його на Божу славу і на духовне добро Божого люду.
Дозволю собі пригадати Блаженійшого Любомира, який, коментуючи своє призначення главою Української греко-католицької церкви, звернувся зі словами, що отримав те, чого найбільше не бажав. З часом, думаю, усвідомив усю тяготу свого обов’язку. Владика Діонісій (Ляхович) з нагоди ювілею, 75-річчя Блаженішого, пригадав один випадок в аеропорті, коли поряд із Блаженнішим сиділа мати із дитиною, і дитина перепитала: «Ти часом не Святий Миколай»... Зрозуміло, що всі дорослі щиро засміялися, але така вдала аналогія слугує висновком, що Любомир Гузар як глава церкви, який досконало спілкується на кількох мовах, розуміє і мову дитини. Також ми бачимо, що йому зрозуміла і мова культури, бо звертається до високого мистецтва, а заразом звертається: разом будуймо храми любові, даваймо щедро свою лепту, робімо такі дари з відкритою душею.
Українських греко-католиків підтримали в такий день і православні. В залі було помітно багато відомих облич. Як висловився Юрій Логуш, його родина прийшла підтримати українців, бо Українська греко-католицька церква без перебільшення асоціюється з усім українським. Залишмо минуле Богові в сподіванні, що в майбутньому українські християни досягнуть спільного бачення своєї церковної історії.
...Перед початком благодійного концерту позаду почула, що планується «ситий» концерт. Про себе усміхаюся: очевидно, насичений, мається на увазі. Але, що аж настільки — навіть із програми не усвідомлювала. Для УГКЦ це не перша мистецька акція в підтримку Собору. Були «Моя «цеголка», «Збудуймо храм любові», «Україна і Бог», «Собор єднає усіх», благодійний концерт колядок та щедрівок «Христос родився! Славімо Його! Але такого...
Проведення такого рівня концертів академічної музики «З вірою і любов’ю» свідчать про те, що Блаженніший Любомир (Гузар) — мудрий пастир, який усвідомлює, в якому часі живемо, бачить виклики, що стоять перед християнами, знає свою паству і говорить з нею сучасною мовою. Здається, його сподівання, щоби глядачі вийшли з цих концертів гідними людьми, справдилися. Тепер важливо, аби те відчуття очищення і оновлення, сопричастя із прекрасним і вічним надовго оселилося у наших серцях.
