У культурі немає бідних родичів

Цікаво, що в Авіньйоні, де на кожній водостічній трубі, ліхтарному стовпі або огорожі прив'язано оберемки плакатів «вільних мисливців» за публікою з of-програми (розклеювати афіші в Авіньйоні заборонено), як ни силкуйся, не знайдеш жодного рекламного повідомлення про вистави, включені до «офіційного показу». Тільки гігантські флайєри з емблемою фестивалю майорять біля будівель, де граються спектаклі in-програми. Квитки на неї, звичайно, розпродано задовго до початку фестивалю, отже додаткової реклами спектаклі просто не потребують.

Однак дирекція фестивалю чудово усвідомлює, що нескінченно експлуатувати престижну марку Авіньйона — недалекоглядно. Кілька років найбільший світовий артистичний форум зазнає досить жорсткої критики: йому докоряють за консерватизм (директор фестивалю Бернар Февр д'Арсьє елегантно парирує ці випади, кажучи, що «немає гарантії, що молода людина мислить більш авангардно, ніж літня, й Пітер Брук та Аріана Мнушкіна для мене значно молодші за багатьох 25–30-річних режисерів»), за переважне право отримання державних субсидій (при тому, що бюджет фестивалю щорічно скорочується, й безпосередньо в продукування власних постановок його художнє керівництво може сьогодні асигнувати не більше 4 мільйонів франків), за вибір тих чи інших запрошених спектаклів, зрештою. Важко сказати, чи саме критикою викликано тактичні маневри дирекції Авіньйона, але Бернар Февр д'Арсьє, безумовно, почав останніми роками акуратне реформування фестивалю. Передусім воно полягає в імплантації в «фестивальне тіло» автономних програм, що репрезентують «сценічну екзотику». Два роки тому роль «гандикапу» виконувало африканське мистецтво, торік фестивальним стрижнем став «російський сезон», нинішнього літа панували в Авіньйоні азіатські театри. Китайська опера, корейська музика, тайванські маріонетки, індійський і японський танці. Навіть, за традицією, у найцікавішій і найоригінальнішій частині авіньйонської програми — хореографічній — однією з головних подій став модерн-балет Сюзан Бурже «Часи року», що синтезував елементи древнього японського танця гагукі й новаторську практику безсюжетної західної хореографії. Медитативний опус композитора Томаші Хіда, виконаний на екзотичних традиційних японських інструментах десятьма відчуженими, як даоські ченці, музикантами, чудово кореспондував з мінімалістичною пластикою західних танцівників. А зачаровуюча краса їхніх шовкових костюмів, що вихоплюються прожекторами в темряві церковного подвір'я (спектакль грався вночі просто неба), робила не тільки некорисними, а ледь не блюзнірськими спроби визначити сенс цього фантастичного й гіпнотичного дійства.

Наступного року Авіньйон ангажує до своєї програми як центральну подію латино-американські театри — трупи з Аргентини, Мексики, Перу, Бразилії. А 2000-го року дирекція планує демонстрацію результатів ініційованого нею проекту THEOREM. З тим, щоб остаточно визначити його цілі, параметри, способи фінансування, наприкінці липня в Авіньйоні була скликано конференцію «Театр і міжнародна кооперація». По суті, головний генератор і натхненник ідеї THEOREM Бернар Февр д'Арсьє вирішив зібрати разом артистів, режисерів, продюсерів, високопоставлених чиновників найбільших європейських організацій і фондів, за допомогою яких має намір здійснити один із найглобальніших і найамбіційніших театральних проектів останнього десятиріччя. Йдеться про створення п'ятнадцяти повнометражних інтернаціональних спектаклів. Сіль і неординарність ідеї полягає, однак, в тому, що, за задумом автора, здійснити їх повинні режисери зі Східної й Центральної Європи. У духовному потенціалі цього театру, який під натиском тоталітарної ідеології і ярмом цензурних заборон зумів зберегти громадянську совість і не дати зачахнути наймогутнішим артистичним традиціям, Захід переконувався останніми роками неодноразово. Але думати, що THEOREM має намір просто паразитувати на «варварській енергії», надто наївно. Хоча б тому, що добре інформованим ініціаторам проекту чудово відомо, яку найжорстокішу кризу переживає зараз театр колишнього «соціалістичного блоку», як легко тут забуто традиції державної підтримки культури і як швидко засвоюються тут найвульгарніші ерзаци комерційного мистецтва. Східноєвропейські режисери з азартом і безсоромністю куховарять «сценічні хот-доги», не підозрюючи або не задумуючись про те, що, втрачаючи культурну ідентичність, вправно викраюючи театральні сурогати, по суті, прирікають себе не тільки на творчу деградацію, а й на фактичну безвісність. У цьому значенні ідея Бернара Февра д'Арсьє, досвідченого менеджера і політика, уявляється, крім всіх ділових аспектів, ледь не місіонерською. Він краще, ніж наші державні мужі, що вважають, за його зауваженням, за краще говорити в Раді Європи тільки про шахтарів, усвідомлює гіпотетичні наслідки духовної катастрофи на сході європейського континенту. Знайти тут митців, котрі не піддалися ерозії «дикого ринку» й не впали в остаточну депресію, покликана, на мій погляд, програма, запропонована директором Авіньйонського фестивалю.

Звичайно, сформульована вона надто патетично й грандіозно. Не випадково деякі колеги Бернара Февра д'Арсьє, директори великих міжнародних фестивалів, побоюються, що реалізація проекту може «відтягнути» на себе всю увагу європейських фондів, що погано-бідно субсидують культурні акції. Проникливий ініціатор THEOREM не даремно, певно, від початку декларував ідею широкої співпраці — як на міжартистичному рівні (однією з головних позицій THEOREM є об'єднання в творчій групі західних і східних театральних діячів; типова модель може бути такою: трупа зі Східної Європи, продюсер, дизайнер, технічне забезпечення — із Заходу), так і на організаційному (в підготовці спектаклів бажана активна участь західних фестивальних центрів та імпресаріо, готових сприяти їхнім подальшим гастрольним турне). По суті, з допомогою THEOREM каталізується й увага європейських урядів до проблем культури, яка й на Заході поступово перетворюється на жебрака, чиє благання частіше за все просто ігнорується урядами.

Чи є шанси потрапити до престижного починання комусь із українських режисерів? Передбачати що-небудь складно, хоча б тому, що, наприклад, румунські, польські, російські, чеські, литовські майстри відомі Заходу набагато краще (справа не тільки в тому, що їхні інтереси активно лобіюються діаспорою, а й в тому, що ці держави, на відміну від України, настирливіше популяризували себе в Європі останнім десятиріччям, зумівши, наприклад, організувати солідні театральні фестивалі, випускаючи й розповсюджуючи спеціальні бюлетені тощо). Обнадіює, правда, те, що до картотеки THEOREM внесено кілька прізвищ молодих українських режисерів, як, утім, і запрошення представників нашої країни на конференцію (далеко не всі держави Східної Європи такого удостоїлися).

Орієнтовно наприкінці вересня до України мають намір приїхати «селекціонери» з Авіньйона, щоб наочно ознайомитися з нашими спектаклями. Рішення про того, хто становитиме «творчу команду» THEOREM, буде ухвалено наприкінці року. Хочеться вірити, що повернутися до цієї теми у нас ще з'явиться привід.