У пошуках утраченого Дунаю

Віднедавна перебуваю у самому епіцентрі гарної музики. На тлі повсюдного ефірного поп-тероризму й майже офіційно нав’язуваної «блатоти» це схоже на порятунок. 

Добре мати друзів, які часом про тебе згадують, добре зрідка отримувати від них поштові несподіванки. Ім’я нинішньої — «Когелет 3». Так називається перший програмовий компакт-диск однойменного австрійського тріо, з учасниками якого я познайомився восени 1996 року в Зальцбурзі під час велелюдної літературно-мистецької забави з пивом і танцями.

Назва «Когелет 3» є цитатою із Cтарого Заповіту. «Усьому свій час і своя пора» — саме ця максима стала узагальнюючим гаслом для спільної дороги трьох музикантів, які вирішили присвятити себе традиційним мелосам Центрально-

Східної Європи, але — сказано в анотації — «перенесеним у сьогодні». Перенесення полягає насамперед у надзвичайно живому, безмежно чуттєвому і водночас відверто провокативному підході до виконуваного матеріалу. Надзавданням групи було й залишається поєднувати і примирювати те, що донині багатьом видається застиглим у нерозв’язному міжетнічному протистоянні на цій сторозтерзаній середземноморсько-балтійсько-чорноморській території, в цьому густо политому кров’ю і посипаному попелом квітнику народів, мов і пісень.

За своїм складом і характером аранжувань тріо нагадує вуличні (в Галичині їх називали «подвірковими») капели тих іще благословенних доелектричних часів, коли музика була живою і чесно супроводжувала людину в усіх її примарних і реальних драмах. Разом із тим жоден із музикантів аж ніяк не нагадує таку собі «пам’ятку старовини» чи «антикварний уламок». Я щасливий, що живу з ними в одному часі. Що можу слухати цю музику наживо.

Богдан Ганушевський (акордеон, гітара, спів), українець за походженням, який народився в Америці і згодом переїхав до Австрії, стверджує, що особливо зацікавлений синтезом нового й давнього в теперішній музиці східноєвропейських народів. Його дружина Ева (спів, альт-саксофон), австрійка зі словенськими коренями, художниця й авторка кількох десятків веселих і мудрих казок, людина-перфоманс, намагається шукати поєднань і порозумінь там, де це видається просто неможливим — не тільки малярства з музикою, але й особи з суспільством, театру з дійсністю. Курт Едльмайр (кларнет, спів), за фахом викладач музики, власник «інструмента, котрий уміє розмовляти і плакати», здатний невимушено пливти в океані звуків — від щедро нюансованих схлипів американського джазу і аж до печальної циганської чи близькосхідної орнаментики.

Платівка «Когелет 3» складається з чотирьох тематичних циклів — «Житейські танці», «Житейські турботи», «Житейські молитви» та «Житейські кохання». Це щоразу інша версія людських історій, відтворених через музику, — історій ромських, хасидських, гуцульських, пійманих із голосу якої-небудь помираючої чаклунки або знайдених у звіяних вітрами приватних бібліотеках, історій про дітей, птахів, Бога, про щасливі й нещасливі кохання, про танцюючого рабина і лиховісну лемківську «чорну куру», історій, часто напівспалених або зітлілих — із Румунії, Болгарії, Греції, України. Це щоразу інше музичне відкриття — через поєднування мелосів і взаємні переходи відбувається «реставрація втраченого раю», простору без фобій, ненависті та геноцидів. Розчищеного музикою простору, де збуваються міфи й на очах постають легенди. Усередині цих легенд починаєш відчувати себе чимось на кшталт човна — ти серед ріки, вона тебе несе, її течія вічна. «Дунай» — саме так буде називатися друга платівка «Когелета».

№172 10.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»