Українська сторінка маестро Малишевського

Вітольд Йосифович Малишевський зробив великий внесок у становлення музичного мистецтва в Україні. 1913 року він був одним із засновників Одеської консерваторії (нині — Одеська державна музична академія ім. Нежданової). Серед її вихованців були такі знаменитості як Д. Ойстрах, Е. Ѓілельс, Я. Зак, М. Вілінський, К. Данькевич, С. Орфеєв, Б. Руденко, Г. Олейниченко та багато інших. Незримі нитки зв’язували Малишевського не лише з Одесою та Санкт-Петербургом, де він вчився, але й з Києвом. Так, у Києві працював його улюблений учень Микола Вілінський, небога Вітольда Йосифовича — Інна Василівна Кончаковська (1902 — 1985 рр.) — дочка власника нині знаменитого будинку на Андріївському узвозі, 13, у якому мешкав Михайло Булгаков (дочка Василя Павловича Листовничого — прообраз Василіси з «Білої Гвардії»). До речі, в непрості радянські часи, Інна Василівна зберегла для Києва унікальний будинок-садибу, який став зараз Музеєм Булгакова, відомим у всьому світі.

Вітольд Йосифович Малишевський народився 20 липня 1873 року в Могильові-Подільському. Його батька за участь у Польському повстанні царська влада вислала на Кавказ, і молодий Вітольд починає свою музичну освіту в Тифлісі в класі з композиції у Іполитова-Іванова. Потім він продовжує свою освіту у Римського-Корсакова в Петербурзькій консерваторії, де в роки навчання значний вплив на нього справив Глазунов. Малишевський закінчив консерваторію 1902 року.

Незабаром Вітольд Йосифович стає провідним членом так званого Бєляєвського гуртка в Санкт-Петербурзі, що об’єднав у своїх лавах російську та зарубіжну музичну еліту того часу. Перша симфонія Малишевського виконується разом із прем’єрою твору Анатолія Лядова «Баба-Яга», і її високо оцінив відомий критик Володимир Стасов.

Багато які твори Малишевського видаються в Лейпцизі видавництвом Митрофана Бєляєва, пам’яті якого композитор присвятив Струнний квінтет для скрипок і віолончелей. Газета «Одесский листок» в жовтні 1908 р. опублікувала світлину Вітольда Малишевського з нагоди його призначення «новим директором Імператорських музичних класів» в Одесі. 1909-го Сергій Рахманінов підтримав кандидатуру Малишевського на посаду директора Одеського відділення Російського музичного товариства, а 1913 року він стає засновником, першим директором і професором із композиції у новоорганізованій Одеській консерваторії. Вітольд Йосифович залучає до роботи відомих фахівців місцевого музичного училища, на базі якого було створено консерваторію. У нього в класі композиції продовжує навчання Микола Вілінський, який закінчує консерваторію 1919 року і 1920 року стає викладачем. В Одеській консерваторії починає працювати випускник Віденської консерваторії талановитий піаніст і органіст Теофіл Ріхтер, батько знаменитого піаніста Святослава Ріхтера. Пізніше в Одеській консерваторії у Малишевського недовго працює видатний музикознавець Олександр Оссовський, колишній колега Малишевського в Бєляєвському гуртку, родинне коріння якого пов’язане з Україною. 1915 року Малишевський публікує свою теоретичну працю «Учение о модуляциях». У цей період творчої діяльності Вітольд Йосифович виявляє себе як видатний педагог, композитор та організатор. Коли до влади остаточно приходять більшовики, В. Малишевський, побоюючись переслідувань (його київського родича Листовничого було розстріляно 1919-го), вирішує 1921 року залишити Одесу.

Перебуваючи в еміграції в Польщі, Вітольд Йосифович не пориває зв’язків із Одесою, він листується з Миколою Вілінським, жваво цікавиться всіма справами в рідній йому консерваторії. У листі від 25 жовтня 1934 р. Малишевський пише: «Минуло 13 з гаком років, як я залишив дорогу Одесу, з якою пов’язаний багатьма нитками серця й розуму... Не буду про ці нитки розповсюджуватися: Ви — свідок усього мого життя і роботи — знаєте все це не гірше за мене й оціните, чим є для мене Одеса. Мене непереборно тягне в Одесу, хочеться ще раз — можливо, останній — побувати там, де залишив рідних, друзів, учнів, плоди своєї праці, дорогі могили...»

Він пише, що хотів би виступити в Одесі з концертом своїх творів, і висилає Вілінському орієнтовну програму. «З мого боку, — ділиться своїми думками Малишевський, — це було б звітом моєї роботи в Польщі — перед країною, яка була моєю батьківщиною, школою, і якій я зобов’язаний своїм моральним надбанням». Там же в листі просить передати вітання Павленку та іншим своїм друзям. У іншому своєму листі, датованому 3 серпня 1936 року, В. Малишевський повідомляє М. Вілінського, що він також звернувся до Р. Глієра та М. Штейнберга.

Ці листи не були, звичайно, лише переживаннями емігранта, а відображають прекрасні грані особистості Вітольда Йосифовича, у якого в Польщі була успішна кар’єра і визнання. Малишевський викладав у Музичній школі ім. Шопена і одночасно був директором Варшавського музичного товариства. 1927 року він був головою першого Міжнародного конкурсу піаністів ім. Фредеріка Шопена. З 1931 по 1934 рр. Малишевський — директор Музичного відділу в Міністерстві освіти Польщі. З 1931 по 1939 — професор Варшавської консерваторії.

Його найбільш відомий учень цього періоду — один із найвидатніших музикантів XX століття, композитор і диригент Вітольд Лютославський (1913 — 1994). Лютославський так писав про свого вчителя Малишевського: «Курс аналізу музичних форм, який викладав професор композиції Малишевський, залишився в моїй пам’яті на все моє життя».

Микола Вілінський взявся клопотатись щодо здійснення планів свого вчителя. Але то був жорстокий час, багато що було під забороною (в тому числі й листування із закордоном), і такі проекти були навіть небезпечні для учасників. Справа й без того непроста набувала затяжного вигляду. У своєму листі 1936 року Малишевський узгоджує з Вілінським нову можливу дату свого концерту — 25-й ювілей від дня заснування Одеської консерваторії в 1938 році.

На жаль, мрії про участь у концерті своїх творів в Одесі не судилося здійснитися, дозвіл на гастролі він так і не отримав. Вітольд Йосифович помер 18 липня 1939 р. в Залєссі, в передмісті Варшави.

Музична спадщина В. Й. Малишевського включає такі твори: п’ять симфоній, Святкова увертюра (1910), опера-балет «Сирена», балет «Борута», Реквієм, Меса (1930), «Куявська фантазія для фортепіано з оркестром» (1928), Концерт для фортепіано з оркестром (1938), камерно-інструментальні ансамблі, сонати для скрипки, для віолончелі з фортепіано, три струнні квартети, струнний квінтет, п’єси для фортепіано, пісні та романси на слова Олександра Пушкіна, Василя Жуковського, Леопольда Стаффа.

Колишній ректор Одеської консерваторії, народний артист України, професор Микола Огренич пише: «Як композитор і теоретик Малишевський продовжував і розвивав в Одесі традиції Римського-Корсакова. На їх основі виховувалися і його учні, композитори: Давиденко, Шехтер, Павленко та Вілінський, який надалі став першим головою Одеської композиторської організації. Тому є підстави вважати Малишевського фундатором одеської композиторської школи».

Той факел, який запалив Мали шевський, горить і в наш час — Одеська музична академія ім. Нежданової — одна з провідних вищих музичних шкіл України, а учні Вітольда Йосифовича та випускники його консерваторії зробили чималий внесок у скарбницю музичної культури своєї країни.