Український авангард 1960-х

У Національній музичній академії України Творча майстерня Євгена Громова та Студентське наукове товариство представили проект «Київський авангард 1960-х років» (школа Бориса Лятошинського).

У рамках проекту, присвяченого українській фортепіанній музиці, прозвучали твори Валентина Сильвестрова, Леоніда Грабовського, Віталія Годзяцького, Володимира Губи, Володимира Загорцева, Святослава Крутикова, Петра Соловкіна, Євгена Станковича. Творча доля цих композиторів склалася по-різному, однак «Український авангард 1960-х», до якого належать їхні ранні твори, може не тільки суперничати з багатьма паралельними явищами в культурному просторі Європи та світу, а й випереджати їх. У цей час була створена музика найвищого рівня; саме тому автори проекту сконцентрували увагу виключно на ранньому періоді творчості цих композиторів, який своєю оригінальністю та художньою цінністю сформував феномен «авангарду 1960-х років» як самостійного явища в сучасному музичному мистецтві. І це попри неймовірну популярність у світі пізньої творчості деяких із цих композиторів — наприклад, Сильвестрова, у якого записано понад 20 компакт-дисків.

Оригінальний проект, здійснений піаністом Є. Громовим, складався з п’яти творчих зустрічей. Кожна з них містила докладну лекцію про незаслужено малодосліджені біографії неабияких українських музикантів, про різні явища в сучасному фортепіанному мистецтві, про стильові особливості різних етапів їхньої творчості та багато іншого, і була проілюстрована демонстрацією відповідних аудіозаписів, зроблених самим Громовим. Ці записи були створені на замовлення Вірко Балея й інших американських музикантів; хоча вони є цінною антологією українського авангарду, можливостей почути їх не так вже й багато.

Суперечливе ХХ століття породило багато таких самих неоднозначних явищ, до яких можна зарахувати й «Український авангард». Почнімо з того, що багато хто оспорює вже саме визначення «авангард», віддаючи перевагу словосполученню «нова музика». Композитори, чиї твори були представлені в проекті Громова, починали своє навчання в класі патріарха української сучасної композиторської школи Бориса Лятошинського, як правило, вже маючи попередню освіту, не пов’язану з музикою. Їхню зрілість (адже щойно минула Друга світова війна), яскраво виражене прагнення займатися композицією можна вважати причинами успіху на такому ранньому етапі професійної діяльності. У консерваторії їм вдалося швидко заповнити прогалини початкової музичної освіти; під керівництвом Лятошинського студенти виробляли власну, вільну від наслідувань музичну мову.

Інтуїтивний шлях до своєї композиторської манери пояснювався ще й певною політичною «ізоляцією» й ідеологічним тиском: попри популярність знаменитої «нововіденської» композиторської школи та фестивалі сучасної музики, інформація про новітні тенденції в музиці, про останні композиторські «новинки» надходила з-за кордону скупо. Рідкістю були концерти, наприклад, у Санкт-Петербурзі, таких «зірок», як П. Булез. Але дефіцит інформації анітрохи не пере шкодив написанню найкращих творів того періоду. Треба сказати, що ця музика створювалася без жодної надії на її можливе виконання. Труднощі, пов’язані зі сценічним життям нових творів, сприяли виникненню безлічі саме фортепіанних творів — оскільки їх виконання все- таки «технічно» простіше організувати, аніж більших (за складом виконавців) опусів. Велику роль у вивченні та відродженні сучасної української музики відіграв Ігор Іванович Блажков, який на її базі створив унікальну бібліотеку та фонотеку, підтримував стосунки з найяскравішими персонами музичного світу другої половини ХХ століття (серед них — І. Стравінський, М. Юдіна, Е. Денисов, А. Шнітке, П. Булез та ін.).

П’ять днів творчих зустрічей з Є. Громовим охопили приблизно 15 років творчої діяльності композиторів-авангардистів — від початку перебування в консерваторському класі Лятошинського до кінця 1970 х. Ця музика справді зачаровує. Зачаровує всім — від поетичної назви до вишуканих деталей. Авангард 1960 х років, вільний від тягаря чужорідних впливів, поєднує яскраво виражений індивідуальний стиль композитора, слов’янські риси, самобутню техніку написання. І весь він — від мініатюр до сонат, від «Інвенцій» Грабовського до «Автографів» Загорцева — заслуговує на те, щоб ми про нього знали...