Український варіант модерн-балету:

Автор лібрето, хореографії й художнього оформлення балету — Алекс Урсуляк, австрійський балетмейстер, котрий є, за твердженням українських організаторів проекту, мало не предтечею модерн-балету як такого. Утім, столичні балетомани до останнього часу Алекса Урсуляка знали переважно як незмінного учасника журі конкурсу С.Лифаря. Цікаво, якщо поставлений ним спектакль, та поділити на окремі номери, а тоді запустити в конкурсну програму з хореографії, пропустив би себе маестро у другий тур?

Мета цієї не без пафосу розрекламованої акції проста й доступна. По-перше, демонстрація щирого і нездоланного прагнення Національної опери йти в ногу з усією прогресивною балетною спільнотою (нехай тепер хтось насмілиться сказати, що в репертуарі немає сучасних постановок). По-друге, ім’я західного за формою, але українського за змістом балетмейстера на афіші відчутно додає їй шику. А коли що не так — перепрошуємо: нова художня мова — модерн, навіть практично постмодерн. Не кожен зрозуміє.

Що ми маємо в результаті? Маємо спектакль, зібраний похапцем (що, втім, і не приховували — репетиції тривали менше місяця), з важко вловимою концепцією й схильністю до цитування «без лапок». Уся дія загалом дивовижно нагадувала відомий наприкінці 70-х балет за участю Михайла Баришникова: кав’ярня, сигаретний дим, дивні люди, химерні танці тощо. На цьому тлі дещо несподівано виглядали па, запозичені з «Дона Кіхота». Хореографічні номери зв’язувалися воєдино досить абстрактною проблемою комунікації в сучасному світі. Не знаю, як у світі загалом, а от у спектаклі смислові зв’язки явно не відстоялися. Це відчувалося як на рівні хореографічного рішення, так і в організації музичної партитури.

Перші звуки, долинаючі зі сцени, виявилися набридлими «позивними» з камеронівського «Титаніка». Селін Діон, безумовно, чудова. Особливо в перших рядках хіт-парадів. Та як фонограма до ліричного дуету — чи не занадто прямолінійно? І навіть звучання після цього рок-н-рольної класики впереміж із Малером утішало мало. Різниця між культурою й мас-культом визначається «на смак». Алекс Урсуляк, схоже, схибив з інгредієнтами.

До речі, деякі відгуки у пресі на цю постановку виявили характерну рису: як з’ясувалося, сучасний танець (модерн-балет) чомусь ототожнюється з естрадним балетом. Тож, побачивши на сцені знайомі за естрадними шоу композиції, багато хто радів якості їх виконання — академічна підготовка танцівників усе-таки дається взнаки. Ну, припустімо, журналістам це можна подарувати. Головне, щоб хореографи й ті, хто їх запрошує, точно визначилися, якому типу танцю вони віддають перевагу. Точніше, який жанр відповідає тій чи іншій сцені, ситуації й рівню амбіцій.

Серед виконавців цього спектаклю вказано першокласних танцівників, зокрема Віктора Яременка, Тетяну Білецьку. Це артисти, спроможні зробити привабливою будь-яку хореографію. Однак у спектаклі зайняті й молоді солісти, для котрих, коли вони вчасно не подбають про зарубіжні контракти, спілкування із сучасним танцем може обмежитися такими експериментами. І це вже вкотре поставить наш балет за рамки того самого «світового контексту», якого ми всі прагнемо, не вельми обтяжуючи себе вибором маршруту.

№235 08.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»