Умберто ЕКО: «Кількість глупства стрімко збільшується»
Під час візиту з видатним вченим і письменником зустрівся кореспондент газети «Ex Libris НГ». Гадаємо, що фрагменти цього інтерв’ю будуть цікаві й нашим читачам.
— Я не знаю точно, що таке постмодернізм. Для мене це слово означає «іронічне повернення назад». 1965 року на зібраннях нашої групи представників нового італійського авангарду «63» ми говорили про те, що треба добитися повного руйнування традиційних форм і створити абсолютно іншу форму оповідання. На ці роки припало відкриття південноамериканської літератури, яка вплинула на багатьох письменників. Габріель Гарсіа Маркес, написавши «Сто років самотностi», допоміг нам знову здобути смак до оповідання, до іронічної розповіді тощо. Так що коли постмодернізм — це щось на кшталт металітератури, яка розповідає історії про історії, то згоден, я — постмодерніст. Іншою характерною рисою постмодернізму є так зване подвійне кодування. Романи можна читати на різних рівнях, іноді навіть не помічаючи авторського іронічного посилання. Якщо ця амбівалентність також властива постмодернізму, то знову ж таки згоден — я, мабуть, відношуся до постмодерністів. І все-таки, як здається, мені вдалося зберегти смак до оповідi, до розповіді, доступної для всіх людей будь-якого вiку, тоді як багато хто втратив цей смак через побоювання опуститися до потреб мас, до потреб натовпу. Я ж вважаю, що цікава оповідь важлива, вона повинна існувати і в літературі з великої літери, якщо взагалі ще є така література.
— У вас репутація інтелектуала. Однак у своїй останній збірці оповідань «Як подорожувати з лососем» ви багато уваги приділяєте людському глупству. Чим це пояснити?
— Річ у тім, що кількість глупства в світі стрімко збільшується. На відміну від Флобера, який вважав, що глупство властиве виключно його епосі, я вважаю, що воно існувало завжди: дурні існували ще за часів неандертальців! Якщо сьогодні їх і стало більше, то це пояснюється збільшенням чисельності населення. Коли я народився, на Землі жив лише мільярд людей. А тепер їх уп’ятеро більше! Цілком природно, що й кількість дурнів збільшилася, причому, ймовірно, в геометричній прогресії.
— А як ви розрізняєте дурнів i розумних?
— В книзі «Маятник Фуко» є розділ, де я розрізняю глупаків, дурнів і кретинів. Кретин не вміє їсти, він підносить склянку замість рота до лоба, дурень — це той, хто постійно припускається помилок. Він каже розумні речі, але завжди недоречно. А найнебезпечніший із них — глупак. Він каже: всі собаки — тварини, всі кішки — тварини, отже, всі собаки — це кішки. І у вас створюється враження, що в його міркуваннях є щось правильне, адже тут не надто легко вичленити помилкову думку. Отже, на перший погляд він справляє враження цілком нормальної та розсудливої людини. А розумний — це той, хто здатен розрізняти глупаків, дурнів і кретинів.
— Окрім дурості, ви часто нападаєте на технічний прогрес...
— Ні, я зовсім не мораліст. Я не вважаю, що технічний прогрес поганий сам по собі: він таким стає, коли починає керуватися ідеологією споживання. В світі зараз склалася дивна ситуація: суспільство створює щось нове, щоби довести, що воно може витрачати. Ще в XIX столітті будь-який винахід мав довго служити людям, а сьогодні він замінюється новим вже через місяць. Ритм винаходів починає перевищувати розумну потребу в них людей. Візьміть газети: 1940 року щоденні газети складалися лише з восьми сторінок, тепер у них вже по п’ятдесят. Не кажучи про «Нью-Йорк Таймс», у якій не менше ніж шістсот. Я вважаю, що людські істоти просто не в змозі розумно заповнювати текстом такі простори. Нічого дивного, що там трапляється досить багато глупства...
— А які процеси в сучасному світі викликають у вас найбільші побоювання?
— Більше за все я побоююся фанатизму та нетерпимості, тому що хоча ми й пережили зміни громадської свідомості, зараз в Європі вперше за 15 століть ми перебуваємо перед новою хвилею масивної міграції. Остання міграція була міграцією готів і гунів. Вона змінила генетичний і лінгвістичний склад цього континенту. Сьогодні ми стоїмо перед тією ж проблемою: з півдня йде величезний потік, який ніщо не може загальмувати — навіть міністр внутрішніх справ, жоден закон не може зупинити цю хвилю, і цілком можливо, що через п’ятдесят років президентом Франції, наприклад, стане араб або китаєць, а майбутній Папа Римський буде негром!
Такі зміни не можуть відбуватися мирно. Вони цілком можуть викликати кривавий період нетерпимості, й треба приготуватися його пережити: це може стати великою проблемою майбутнього століття. При цьому я не оракул і не можу дати рецепта виживання в майбутньому.
— Як і чимало письменників на Заході, ви співпрацюєте з газетами (Умберто Еко веде рубрику «Пошта Мінерви» в тижневику «Еспрессо» — ред.). Звідки ви берете сюжети для своїх хронік?
— Розпочинаючи заняття журналістикою, я спочатку збирався коментувати свої лекції або втручатися в суперечки, наприклад, щодо скасування страти — звісно ж, я це роблю. Але поступово, під час своїх подорожей, я почав — можливо, через лінощі? — використовувати свій особистий досвід, і мене принадив цей новий літературний жанр. Лінощі мають свої позитивні сторони, вони примушують працювати розум і почуття. На відміну від багатьох своїх колег, які прагнуть виглядати дуже серйозними, я просто розповідаю епізоди зі щоденного життя. Наприклад, коли винайшли небитку склянку, я описав у газеті, як, бажаючи справити враження на зібрання гостей, кинув її на підлогу. Все було зіпсовано! Вона розбилася на безліч дрібних шматочків... Поступово я відчув смак до змалювання маленьких невідповідностей щоденної реальності...
— Днями група пітерських авангардистів здійснила грандіозну акцію щодо спалення найбільш перекручених і аморальних, з їхньої точки зору, витворів мистецтва: книжок, картин, часописів... Як би ви це прокоментували?
— Я вважаю, що цього робити не можна. Я знаю, що Гітлер вже робив це шістдесят років тому, тоді він навіть влаштував виставку «Дегенеративне мистецтво». Коли палять книжки, я завжди відчуваю, що нездужаю, навіть якщо я не люблю ці книжки. Для мене це означає відмову поважати думки інших людей. Той, хто спалює чужі картини, мабуть, не здатен без цього створити своїх картин, а той, хто спалює чужі книжок, не здатен без цього створити своїх книжок. Отже, всі багаття для мене завжди зловісні. Я їх боюся.
