«УСЕ для школи» — саме те
Гортаю. І от перехопило подих, а потім штирхнуло гіркотою — я вже давно не в 10, та й не в 11 класі, тож не для мене, якій це було тоді так потрібно, зроблені ці книжки. Зроблено саме те, і саме так, як тоді невиразно мріялося. Щоб постать письменника, чиї твори мені загадали читати, аналізувати (тобто розуміти), а потому писати про них твори і самій, не була б такою собі «тінню забутого предка»: без образу (а що ж я бачила? — потворний портрет у підручнику); без сім’ї, життєвої та інтелектуальної історії (а що ж я в цьому підручнику читала? — невиразний текст «біографії і творчого шляху», схожий більш за все на розгорнутий некролог у радянський газеті — «великий», «видатний», «народний»), а, найголовніше — без контексту — поодинокою примарою з власними книжками в руці. І чого ж чекали від моїх учнівських творів укладачі тих підручників? Любові до української літератури? Розуміння культурних процесів?
І чого чекають від дітей (і моїх теж), що зараз навчаються в 10 — 11 класах? Бо ж, полишимо спогади і сентименти, за 20 — 30 років зi шкільними підручниками великих змін не відбулося. Зазирніть у підручник з української літератури своєї дорослої дитини: ті ж потворні портрети, ті ж «некрологи». Та ще — нові імена, нові, вийняті iз забуття, твори. І — як і завжди — самовіддані вчителі, що бігають, мов навіжені, щоб десь відшукати «матеріали до уроку», виписують журнали, купляють брошури (нараз сумнівні), сидять по методкабінетах, переписують, роблять ксерокопії… Бо це вони, вчителі, а не чиновники з міносвіти, що укладають програми, і не «науковці», що невідомо як отримали право укладати підручники, відповідають за знання учнями рідної літератури, і за якість (тобто сучасний рівень, наукову доброякісність і т. п.) цих знань.
А тепер, напевне, не тільки батькам, учням та вчителям стануть зрозумілі мої почуття, спричинені виданнями, створеними в рамках нового проекту пані О. Коваль —автора проекту відомого словника «УСЕ». Новий проект «УСЕ для школи. Українська література» (засновники: громадська організація «Форум видавців» та приватне видавниче підприємство «Всеувито») допоможе змінити ситуацію, бо пропонує серію книжок, укладених за новими принципами організації матеріалів, що висвітлюють творчість того чи іншого письменника.
Язик не повертається назвати ці гарні видання «підручниками» чи «посібниками», укладачі визначили їх жанр як «хрестоматійні збірники». Примірники журнального формату, виконані iз традиційною для львівської поліграфії бездоганною видавничою культурою. Їх невеликий на перший погляд обсяг не повинен вводити в оману. Продуманий дизайн дозволяє на 65 — 70 журнальних сторінках розмiстити достатню кількість текстів та ілюстрацій. Кольорова обкладинка (двостороння розгортка) є водночас і винахідливо закомпонованим колажем із світлин письменника, якому присвячено випуск, репродукцій картин, кадрів iз фільмів-екранізацій, зображень предметів матеріальної культури, тощо. Так, вже на рівні споглядання виникає найнеобхідніше — культурне тло, контекст.
Це видання — періодичне, хоча краще називати його серійним, випуски організовані за певною схемою. Кожний випуск присвячено одному письменнику (наприклад, у січні для 10 кл. вийшли «Михайло Коцюбинський» та «Леся Українка»; для 11 — «Микола Хвильовий» та «Улас Самчук») і містить програмні тексти творів, пояснення — літературознавчі та критичні матеріали, завдання та дорогоцінні, бо грамотно та розумно складені, тести.
Кожний випуск має автора-укладача, який упорядковує матеріали для біографії, нарису творчості, «літературно-критичного додатку», укладає науковий апарат — примітки, цитати, список літератури. І цей автор (чи автори) — не анонімний для вчителя і учня «науковець», а знавець творчості письменника. Так, «Лесю Українку» укладала Віра Агеєва, «Коцюбинського»—Ростислав Чопик. Більш того, на першій сторінці вміщено його фотографію, відомості про нього, кілька слів, iз якими автор звертається до учнів та коротку передмову — такі собі пролегомени до спільного «читання».
І такий підхід важко переоцінити. Встановлюється необхідний зв’язок між тим, хто «пояснює», — інтерпретатором (що є сучасне літературознавство як не інтерпретація?), письменником та учнем — не статистичною одиницею, важливою для визначення тиражу, а Читачем.
Оця гідність стосунків і повага до того, хто вчиться, і є головним змістом концепції «УСЕ для школи» і визначається начебто незрозумілим терміном «гуманізація освіти». У дусі такої поваги до свого Читача (вчителя, учня, вас, мене) зроблено і решту: примітки в межах тексту, на полях сторінок; тестові завдання, що легко вийняти iз центрального розвороту; список літератури та шифри правильних відповідей для самоперевірки.
Остання сторінка примірника — бланк для замовлення збірників, що виходять згідно з календарним планом. І навряд ціна когось налякає (у порівнянні з «ринковими» — на підручники): один випуск коштує 6,50. Хист, розум і смак, iз якими зроблені збірники, принаймні цього варті.
