В Ужгороді відзначили ювілей видатного україніста Миколи Мушинки

Міжнародна науково-практична конференція, присвячена 80-літтю відомого науковця, фольклориста, доктора філологічних наук, академіка Національної академії наук України з Словаччини Миколи Мушинки впродовж 25-26 лютого відбулася в Закарпатському художньому інституті за участі учених і культурно-мистецьких діячів з України,  Словаччини, Чехії, Угорщини та Швейцарії.

Багатолітній голова Асоціації україністів та Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Словаччині, дослідник творчості Володимира Гнатюка, Івана Панькевича, Тараса Шевченка, Івана Югасевича, Олександра Духновича, Флоріана Заплетала, Степана Клочурака, Фердинанда Колесси, Франтишека Главачека, Олекси Новаківського, Степана Рудницького, Олени Теліги, Степана Папа, є автором майже 90 книг та брошур і понад 360 наукових розвідок, понад півтори тисячі статей та 500 рецензій.  Як влучно підмітив академік, директор Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН України Микола Жулинський, «йому випало бути людиною енциклопедичних зацікавлень і знань, він, по суті, став головним репрезентантом русинів-українців, людей, які опинилися за межами України, але належали і належать до українського народу. Він бачив, як відбуваються оті неминучі процеси асиміляції, коли русини-українці приживаються в інших державах, у Словаччині, Польщі, Румунії й інде і, ясна річ, його дуже тривожило, як зберегти культуру, як зберегти мову, як зберегти цю багатющу народну спадщину, яка насправді має неоціненне значення не тільки для нас, а й для цілого світу. На щастя, Микола Мушинка відчув особисту відповідальність за цю важливу справу і цілком присвятив себе їй. Сьогодні, на мою думку, він є одним із найавторитетніших фольклористів-етнографів, дослідників народної культури українців».

Уродженець села Курів у Східній Словаччині по закінченні української школи у Пряшеві вступив до Інституту російської мови й літератури в Празі, по закінченні якого учителював та служив у армії. У 1963 році аспірант Празького університету отримав скерування на стажування до Києва. Впродовж трьох наступних років він встановив тісні контакти з представниками українського дисидентського руху: І.Дзюбою, І.Світличним, Д. Павличком, Л.Танюком, Н.Підпалою, І.Драчем, В.Чорноволом, З.Антонюком, Б.Антоненком-Давидовичем, братами Горинями.  

Після брутального нищення Кремлем у 1968 році «празької весни» людина енциклопедичних знань, фольклорист, літературознавець, історик, мистецтвознавець, культуролог та відданий патріот свого народу М.Мушинка на тривалий час був відсторонений від наукового та літературного процесів. У 1972 році його позбавили роботи на філософському факультеті університету ім. Шафарика у Пряшеві. Щоб прогодувати родину, він став найосвіченішим у Європі … пастухом корів, а пізніше не без труднощів влаштувався на роботу кочегаром. Цим, далеким від науки заняттям, він віддав 18 років свого життя, але й тоді продовжував дослідження, записував обряди, народні пісні, писав наукові розвідки.

У 1990-му його реабілітували і поновили на посаді завідувача відділу кафедри україністики в Пряшівському університеті. Тут він продовжує свою активну дослідницьку діяльність, співпрацює з Українським вільним університетом та «Енциклопедією українознавства», Канадським інститутом українських студій в Едмонтоні, засновує Асоціацію україністів Словаччини та Наукове товариство ім. Т.Шевченка у Словаччині, продовжує науково-дослідну роботу, займається збереженням архівів зарубіжних українців, переймається долею незаслужено забутих чи заборонених митців, повертає їхню спадщину українському народу, видаючи та популяризуючи її в Україні, Європі та Америці.

Сьогодні, окрім активної праці на батьківщині, Микола Мушинка передає свій неоцінений досвід і знання в Україні, працюючи завідувачем кафедри культури та суспільно-гуманітарних дисциплін Закарпатського художнього інституту, куди його запросив ректор інституту професор Іван Небесник.