Венеція: рай на сьомому десятку
Учора відкрився 61-й Венеціанський кінофестиваль.Серед світових парадів мистецтва Венеціанський кінофестиваль має особливе значення. Не тільки тому, що є найстарішим серед подібних акцій. Адже у великій трійці форумів екранного мистецтва — Берлін, Канни, Венеція — саме остання закриває великий кіносезон й одночасно задає кінематографічну моду на місяці, якщо не на роки вперед. Не дивно, що сюди прагнуть потрапити режисери та продюсери з усього світу, Голлівуд влаштовує тут прем’єрні покази свіжих блокбастерів, усі десять днів на берегах Лагуни діє масштабний кіноринок. Саме тут можна спробувати уявити собі найближче екранне майбутнє Європи.
Система преміювання в Венеції вибудована так, щоб заохотити кінематографістів найрізноманітніших поколінь. Справжній талант тут помітять незалежно від його популярності чи віку. Призів, на перший погляд, цілий оберемок. Але незмінно найпочесніший та найжаданіший — «Золотий лев» за найкращий фільм фестивалю. З такою статуеткою можна одразу вважати себе класиком. Дещо поступається йому за значущістю гран-прі журі. Достатню вагу має й «Срібний лев» за режисуру. Актори й актриси у свою чергу мріють про Кубок Вольпі за найкращі жіночу та чоловічу ролі. «Брати менші» — режисери короткометражок — мають свій конкурс «Корто- кортиссимо», де триває змагання за свого короткометражного Лева.
Не забуває Венеція й про дебютантів. Спецприз «Марчелло Мастроянні» вручають найкращому молодому актору чи актрисі, а крім того, є «Лев майбутнього» авторам найкращого повнометражного дебюту з невимовно шикарними бонусами. Тут варто зробити паузу. Отже, той, хто найкраще зняв свою першу в житті картину, отримує, разом зі статуеткою, премію Діно де Лаурентіса — 100000 євро (порівну між режисером і продюсером фільму), плюс 20000 метрів кіноплівки «Кодак».
Нині Венеціанський кінофестиваль вступає у своє сьоме десятиріччя. Вступає з новим керівництвом — на жаль, кадрова чехарда тут стала звичною справою. Досвідченого Моріца де Хадельна змінив дипломований філолог-орієнталіст, історик і критик кіно Марко Мюллер. У нового директора Мостри багаторічна репутація професійного «творця фестивалів». Він, наприклад, створив і зробив відомим кінофорум в Туріні, потім керував впливовими фестивалями в Роттердамі та Локарно. Щоразу прихід на нове місце ознаменовувався вируючою реформаторською діяльністю. Не стала винятком і Венеція. Мюллер грунтовно перетрусив звичну сітку показів — аж до зміщення термінів. Якщо раніше Мостра починалася в кінці серпня, то 61-й фестиваль відбудеться 1—11 вересня. Радикально розширено конкурсну частину. Так, основний повнометражний конкурс становитимуть 20 фільмів, короткометражний — 4 програми по 100 хвилин кожна. Паралельний конкурс знову перейменували (за його коротку історію — вже втретє) — із «Проти течії» він став «Венеціанськими горизонтами» зі своїми призами, за які змагатимуться 17 фільмів. Призначення «Горизонтів» — роздивитися нові таланти, тому більшість із претендентів — запеклі експериментатори, хулігани. Не обійдеться без вже звичного Тижня кінокритика (сім фільмів відповідно), знову ж зі своїми призами. Новинка — «Цифрова секція» — 10 картин, зняті на цифрових носіях. Призи передбачені й тут — але критерії, за якими оцінюватимуть лауреатів, абсолютно неясні: хто «цифровіший», хто частіше використовував комп’ютер?
У кожній із секцій, природно, є свої фаворити. Так, в основному конкурсі беруть участь зі своїми новими роботами такі великі режисери, як француз Франсуа Озон, живий британський класик Макл Лі та не менш маститий Вім Вендерс; конкуренцію їм може скласти Міра Наїр, яка вже перемагала в Венеції, — донедавна індійський, а з нещодавнього часу, схоже, вже американський режисер. Не залишиться непоміченим і іспанець Алехандро Аменабар, який до того прославився ефектним трилером «Інші», напевно викличе запеклі дискусії і свіжа картина Тода Солонза — незалежного американського провокатора, який ставить акцент на перверсіях та насильстві, здобрених найчорнішим гумором. Схожий набір переважає і в творчості Грегга Аракі — ще одного колишнього підпільника, який для своєї першої появи в Венеції обрав паралельні «Горизонти». Серед інших учасників цієї секції слід відзначити двох настільки ж культових, як і неоднозначних японців — Шинья Цукамото та Міїке Такаши.
У позаконкурсі також багато змін. Судячи з усього, безслідно зникнуть «Нові території» — великий притулок для експериментаторів усіх мастей. Зате з’явилася «Венеція Меццанотте» — своєрідна секція- атракціон, призначена насамперед, як запевняють організатори, для залучення молодої публіки. Цю програму склали видовищні, розважальні, масові картини, — наприклад новий блокбастер від Тоні Скотта, який свого часу вдало екранізував один із сценаріїв Тарантіно; в нинішньому проекті задіяні Міккі Рурк, Дензел Вашингтон, Крістофер Вокен. Проте особливий інтерес — у тому числі для вітчизняних любителів кіно — представлятимуть окремі позаконкурсні покази. У цій справді зірковій секції відбудеться перша протягом останніх років прем’єра українського фільму — картини Кіри Муратової «Настроювач». Сусідство — більше ніж переконливе: нові стрічки Спілберга, Майкла Редфорда, Спайка Лі, Клода Шаброля, Стівена Содеберга та Мікеланджело Антоніоні. І хоча призів у цій частині Венеції не дають, показ на кінофорумі такого класу та ще й у такому знатному оточенні — сама по собі чимала нагорода…
Отже, пейзаж нинішнього фестивалю виходить досить насиченим. Глядачам і, зрозуміло, численній пресі доведеться розриватися між п’ятьма конкурсами, а також численними прем’єрами поза ними. Утім, два головні призери вже відомі. «Золотих левів» за внесок у кіномистецтво отримають патріарх португальського кіно, найстаріший у світі (!) кінорежисер — 96-річний Мануель де Олівейра, і легендарний постановник мюзиклів на екрані Стенлі Донен — саме він випустив у 1952 році класику жанру — «Співці під дощем». А весь інший розклад можна буде дізнатися якраз 11 вересня — день, фатальний для більшості та тріумфальний для небагатьох щасливчиків. На жаль, українських кінематографістів ні серед перших, ні серед других не буде — але це вже окрема розмова.
А головний переможець у Венеції — завжди та незмінно, хоч би які політичні урагани бушували у світі, — кіно. Хороше та різне. Можна не сумніватися, що так буде і цього разу...
