«Веселці» нині не весело

Минуле видавництва «Веселка» по праву можна вважати славним. Ще б пак, за 70 років свого існування вона випустила для дітей понад 10 тисяч назв книжок загальним тиражем понад 1 мільярд 131 мільйон примірників. Теперішні тиражі в середньому рідко коли перестрибують позначку «дві тисячі».

— Я до конкуренції ставлюся дуже позитивно, — говорить директор державного спеціалізованого видавництва Ярема Гоян, — наприклад, дуже вітаю й Івана Малковича, але «Веселка» це — «Веселка». До того ж, вона була завжди. Іншими словами, книга як величезне поле, де працівників завжди мало. Крім того, ми всі — друзі...

Друзі-друзями, а ложка до каші, себто практичного підходу, як бачимо, в кожного своя! Тоді як «Аба-ба-га-ла- ма-га» заробила реальні гроші на україномовному виданні всесвітньовідомих творів Джоан Роулінг, та яскравих не тільки для дитячого ока книжечках, вибудувавши чи не патонівські мости суспільного резонансу й не тільки з російським ринком, «Веселка» досі продовжує животіти на своїй вівсянці — державних замовленнях зазвичай шкільнопрограмного характеру. Звісно, Ярема Гоян добре розуміє, що найголовнішим його завданням залишається зробити книжку такою, аби її купували, однак це рідко коли відбувається на практиці, так і залишаючись сухою теорією постсовковсього ідеалу культурної дешивизни, себто порівняно широкої доступності, на відміну від якісної у всіх відношеннях книжки його першого конкурента. Я, певна річ, не заперечую, що зміст веселчанського продукту абсолютно не поступається абабагаламагівському, однак зовнішній його бік, спираючись на яскравість як головну рушійну силу книжкового попиту, дуже накульгує...

— Окрім «Ластовенятка», книжечки, яку повністю роблять діти: пишуть віршики і малюють до них ілюстрації, — розповідає головний редактор видавництва Ірина Бойко, — випускаємо ще й журнал «Веселочка», і як приклад-відповідь щодо любові до книги, серед широкого спектру загадок, віршиків та цікавинок, один з опублікованих у ньому листів на конкурс «Я люблю читати», автором якого є зовсім юний хлопчик із Київщини. Так от, він пише, що улюблена (таки з лейблом «Веселка». — Авт. ) книгарня поряд з його домом. Він часто ходить туди дивитися на книжки, та коли вже придивився одну і навіть зібрав гроші, прямо перед ним її купила якась тітонька. Хлопчик продовжує, що дуже довго йшов за нею, і коли нарешті зважився попросити, аби бодай ще раз передивитися те давно вимрієне, жінка, вислухавши історію малого, на його величезне здивування, взяла й просто подарувала ту «мрію»...

Безумовно, любов до книжки, в першу чергу, прищеплюють батьки і лише тоді видавці, які не мають морального права зрадити дитині в її пошуку мудрості та доброти. Саме останні, за словами директора, є досі своєрідною візитівкою «Веселки». А тим часом книги тут продовжують виходити. Нещодавно, скажімо, світ побачили «Щоденники» Олеся Гончара. Резонує й серія посібників «Урок літератури» — в яких зібрані не лише портрети літературних діячів, а й серйозні літературознавчі дослідження. Не менш вагомим здобутком «Веселки» став перший том «Антології літератури для дітей та юнацтва»: з бібліографічними довідками та коротенькими уривками творів, починаючи від казки аж до серйозних полотен повістярства, романів та щоденників. Другий том наразі саме верстається і, як поділився творчий колектив видавництва, на проект очікується великий попит, оскільки той розрахований як на дітей дошкільного, шкільного вiку, так і на зовсім доросле покоління! Наразі ж найвищий тираж у «Веселці» 5, а ще рідше — 10 тисяч примірників. Та хоч би як скрутно буває, література для дітей видавалася і буде видаватися надалі, впевнені весельчани.

Скажімо, популярністю користується нещодавно започаткована серія «Золотий жук» — невеликі твори, написані всесвітньо відомими майстрами детективного жанру. Серед них особливо популярні імена О’Генрі з його «Вождем червоношкірих», «Острів Епіорніса» А. К.-Дойля або ж «Фуатинські чорти» Джека Лондона. Не обділяє «Веселка» й зовсім юного читача, всіляко сприяючи спеціалізованій серії «Українській дитині». Тільки нещодавно вийшли з друку щедро пересипані малюнками своєрідні збірники усмішок, лічилок, жартів та приказок у книжках Віктора Терена з його «Рибою, що вміла грати на трембіті» чи, скажімо, «Билицями діда Гриця» — такою собі поетичною фруттою Грицька Бойка. Не менш крикливою і на сьогодні залишається серія «Казки народів світу». Наразі видані вже 37 чисел-народів, тираж яких, ледь сягаючи двох сотень, іще в друкарні осідає доброю п’ятою частиною в руках не зовсім маленьких шанувальників дивинного... До речі, зовсім нещодавно видавництвом було оголошено конкурс й на кращу науково-фантастичну повість для юнацва. Ну чим не шанс засвітитися й українському Рею Бредбері?!

Не менш важливим орієнтиром- пророслю у майбутнє залишається саме подальша популяризація дітищ «Веселки». Керівництву хочеться, аби й у приватних книгарнях новітнього типу, наприклад, «Бамбуці», був і їхній стенд. Щоб відвідувачі, якщо не можуть собі дозволити купити видання, могли його бодай погортати у затишній атмосфері літературної кав’ярні: приходь і читай, зараз це доволі поширена практика.

А тим часом «Веселка» шукає талановитого менеджера. В її планах: торгівля з Кубанню, хоча б кілька книгарень на Арбаті, зрештою відновлення колишнього статусу своїх відгалуджень на батьківщині! Але ж поки що всі ці книги розповсюджують представники-торбиноносці зазвичай по сусідніх в районі школах, пропонуючи примірники фактично за безцінь...