Від хору до театру

Академічний камерний хор «Хрещатик» на сьогодні є одним із провідних мистецьких колективів держави. У творчості артистів останнім часом спостерігаються нові цікаві тенденції, які відзначають як професіонали, так і слухачі. Серед них, зокрема, — створення оригінальних тематичних програм. Дві з них були показані нещодавно у Києві. Йдеться про гранд-концерт «O, FORTUNA!», присвячений 160-річчю від дня народження Джакомо Пуччіні, та полярно протилежну за жанром і змістом імпрезу «Choir Smiles» — «Класика жартома».

У найближчих планах — підготовка проекту до Дня Святого Миколая на основі відомої повісті Чарльза Діккенса про Скруджа (авторська музика Андрія Бондаренка, де композитор зумів абсолютно не українську історію адаптувати до наших реалій).

— Ідея провести вечір «O, FORTUNA!» виникла у нас наприкінці минулого року, коли було вирішено зробити до Дня Гідності й Свободи яскравий концерт. Ми такі імпрези проводимо щороку, — розказав художній керівник і головний диригент хору Павло СТРУЦЬ. — Минулоріч гостем хору «Хрещатик» був Андрій Бондаренко, відомий співак, який виступає на провідних сценах Європи. Він виконував твори зі свого репертуару. Цього разу вирішили запросити солістів із Національної опери України: Тетяну Піменову, Ксенію Бахрітдінову, братів Петра і Павла Приймаків, солістів Київського муніципального театру опери і балету для дітей та юнацтва Дарію Литовченко, Сергія Москальчука та інших.

На жаль, камерним складом хору ми маємо мало можливостей виконувати класичну музику видатних європейських композиторів з якоюсь світовою зіркою. Але для нас було принциповим, щоби саме у Великому залі НМАУ проходили концерти, присвячені людям, які загинули на Майдані.

— Десь із 2015 року ваш колектив став експериментувати у напрямку хорового театру...

— Насправді це розпочалося ще 2007-го. Ми запровадили проект «Сонцеворот українського обрядового співу», прив’язаний до календарного циклу народних свят. У першому концерті були обіграні зимові обряди, далі — «Діво-Весно», де звучали веснянки-гаївки, потім купальські ритуали та обжинкова програма «Весільний хліб». Співпрацювали з хореографом Аллою Рубіною — нестандартною людиною, котра не обмірковує все заздалегідь, а народжує ідеї спонтанно. Мабуть, у цьому — її родзинка, завдяки якій — хороший результат. То були цікаві програми. Дві з них — «Купало» й «Весільний хліб» — існують донині.

— Програму «Класика жартома» ви називаєте виставою.

— Ідея була створити гумористичну програму на основі відомих класичних шлягерів, таких як «Політ джмеля», «Турецьке рондо», «У печері Гірського короля», фрагменти з опер «Весілля Фігаро», «Севільський цирульник» тощо. Ми запросили до співпраці талановитих композиторів Вероніку Тормахову та Євгена Петриченка, які зголосилися зробити з інструментальної музики хорові аранжування. Вони запропонували класичні мелодії поєднати з популярними піснями. Наприклад, «Суліко» і «Болеро» Равеля, «Циганську пісню» з «Кармен» та відому композицію рок-гурту Nirvana, «Алілуя» Генделя і «Марш переможців» із фільму «Зоряні війни». Ви, мабуть, не уявляєте, як воно звучить разом, але ці абсолютно нестандартні ідеї дуже тонко, органічно, красиво втілені, — складається враження, що так було завжди! Це додає шарму й викликає інтерес у публіки.

Проект зазнав поневірянь, мав різних творців, але зрештою вийшов цікавим, тому що кожен, хто долучався до нього на певних етапах, вносив щось своє. Певну крапку в цьому процесі поставила Олена Столярова, але остаточно все «обгорнула і зробила цукерку» Анастасія Гнатюк. Зараз вона — один із найцікавіших, надзвичайно креативних молодих режисерів.

— Ідея хорового театру не нова. Різні хори, в тому числі українські, звертаються до неї. Скажімо, Олександр Вацек з «Ореєю», Микола Гобдич із хором «Київ»...

— Ми щороку створюємо сюжетно-тематичну програму. Перед «Choir Smiles» поставили «Українське намисто пісень» — новий погляд на фольклор. Нестандартне сучасне аранжування та акторська гра дають змогу подати українську народну пісню — здавалося б, таку відому й часом заїжджену — в абсолютно несподіваному світлі. Упродовж трьох років ми показуємо цю програму і збираємо повні зали. У нас практично немає безкоштовних концертів. Ми повинні виконувати певні плани через проблему самоокупності.

— У хору є своя публіка, яка відстежує саме ваші виступи?

— Так, але щоб залучити ширше коло слухачів, потрібне щось особливе, і саме це стало причиною звернення до театралізованого напрямку в творчості. Скажімо, програма Happy Day містить найкращі спірічуелси, які ми змогли знайти. З цим — проблема, тому що у нас не завжди є доступ до музики, яка подобається, слід вести переговори з володарем авторських прав і, зрештою, за ноти доводиться заплатити чималі гроші: від 100 — 150 євро. Вийшла хороша музична добірка, яку Анастасія Гнатюк дуже гарно поставила, — кожна композиція має свої рішення: ігрові, сценічні, пластичні. Артисти у нас — молоді, креативні, їм це надзвичайно цікаво...

«Choir Smiles» ми ставили вже увосьме! Дуже непросто, коли випадає хтось із артистів і слід ввести у програму нову людину, котра мусить вивчити напам’ять 30 партитур, до того ж, їй треба рухатись на сцені... Доволі важко за короткий термін упоратися з таким обсягом матеріалу. Кадрова зміна — істотна проблема. Причини різні, в тому числі й економічні. Нам надзвичайно складно змагатися з національними колективами: зарплатню маємо як мінімум удвічі меншу, а працювати потрібно часом набагато більше.

— Хор «Хрещатик» створювався як колектив, спрямований на популяризацію сучасної української музики. Ви співаєте багато творів українських композиторів, берете участь у провідних українських фестивалях «Київ Музик Фест», «Музичні прем’єри сезону» та багатьох інших.

— Постійними учасниками цих фестивалів ми є вже давно. А от останні чотири роки даємо, як мінімум, по два концерти — духовної та світської музики. На початку нам було дуже складно. Це ж не просто перемкнути якийсь клапан у собі. Коли ми виконували різні програми, причому не лише за стилістикою музики, а й за манерою звуковидобування, — приміром, хіти з кінофільмів, шлягери ХХ ст., а потім, наприклад, концерти Веделя, я й сам мусив дещо долати в собі. Але зараз це вже відпрацьовано.

— Це свідчення високого професійного рівня — акторського і вокального.

— Виконавська форма колективу сьогодні є дуже гарною. Минулого року ми виступали в Польщі на одному з найпрестижніших міжнародних фестивалів духовної музики «Хайнувка», де змагалися з надзвичайно сильними колективами із Росії, Литви, Білорусі та інших країн і здобули переконливу перемогу. Звучала музика Артемія Веделя, Симеона Пекалицького. Ми отримували неймовірне задоволення від того, що робимо. І мабуть, це відчули не лише ми, а й члени журі і зал, які за умовами змагання не мали права аплодувати після виступу конкурсантів. Сам голова журі Ромуальд Твардовський не витримав і почав плескати в долоні, а за ним і всі інші.

— Зараз у нас відбувається сплеск конкурсів: вокальних ансамблів і хорів імені Дмитра Бортнянського в Києві, вокалістів і хорів у Тернополі, хоровий конкурс ім. М. Леонтовича, який відроджується після восьми років забуття. Тобто українська нація вкотре демонструє свою співочу природу і спроможність долати економічні труднощі. Із чим це пов’язано?

— Якщо взяти останнє десятиліття, Київ, зокрема НМАУ, то я пов’язав би це зі створенням на чолі Студентського хору Євгена Савчука. Нині виконавська майстерність і педагогічна практика вийшли на абсолютно новий рівень. Кожен майбутній хормейстер підходить до свого «інструмента» — хору — і самостійно робить програму. Він знайомиться з абсолютно різною музикою — це може бути Ренесанс, епоха романтизму та ін. І це виховує музикантів високого рівня. Тим більше, коли біля керма стоїть дійсно видатний майстер своєї справи. Студенти мають можливість чути його, працювати під його керівництвом і навчатися того, що він їм дає. Надзвичайно важливо і те, що хорова спільнота активізувалася під керівництвом Олександра Тарасенка — нового голови Хорового товариства імені Миколи Леонтовича. З його ініціативи проходить багато заходів, літні хорові академії, концерти і таке інше. Сформувався новий фундаментальний підхід до виховання майбутніх диригентів. Якщо раніше багато хто з випускників вишів хотів залишитися в Києві, то зараз вони їдуть до себе на малу батьківщину і створюють там чудові хорові колективи.